Суперагент, Лакей, В’язень та інші. 12 варіантів заміни Путіну — Politico
Читайте NV у Google
Катастрофічна військова авантюра Володимира Путіна в Україні підвищила ймовірність того, що його 22-річне правління добігає кінця. Як самодержець може залишити крісло у Кремлі і хто може прагнути його замінити — з’ясувало видання Politico.
Журналісти вбачають 12 потенційних наступників Путіна — 11 осіб та один колегіальний орган. Розглядався і «мирний» відхід диктатора, і переворот. Після стислої характеристики кожного варіанта за п’ятибальною шкалою оцінюється його ймовірність та небезпека транзиту.
НВ пропонує переклад статті, яка вийшла під заголовком Після Путіна: 12 людей, які готові розвалювати Росію далі.
***
Через сім місяців агресивної війни російського президента його війська зазнали величезних втрат у живій силі та техніці і стрімко відступають на сході України. Мобілізація сотень тисяч людей після наказу Путіна минулого тижня перетворилася на хаос, що викликало закиди навіть із боку його пропагандистів та політичних союзників.
69-річний автократ перебуває при владі з 2000 року, коли він змінив хворого Бориса Єльцина після того, як Росія розпочала другу війну в Чечні. Шанси на те, що Путін піде найближчим часом, поки що невеликі, але ясно, що наслідки військової авантюри послабили його чіпку хватку.
Ось сценарії, за яких правління Путіна може закінчитися, та претенденти на його місце.
«Тихий» транзит
Путін доклав неймовірних зусиль, щоб відтіснити можливих суперників та переписати конституцію задля збереження влади. Шанс, що він добровільно поступиться місцем новому лідеру, мізерно малий, але його вже не можна не враховувати.
Суперагент — Микола Патрушев
Якщо Путін визнає, що його позиції стали неспроможними, спостерігачі бачать у Миколі Патрушеві найвірогіднішого наступника. Колишній глава ФСБ, а нині секретар Ради безпеки Росії має ту перевагу, що поділяє з Путіним світогляд, пронизаний ворожістю до Заходу взагалі та США зокрема.
Якщо вже на те пішло, погляди Патрушева навіть екстремальніші: на засіданні Радбезу в лютому, за кілька днів до того, як Путін наказав ввести війська в Україну, Патрушев звинуватив Вашингтон у тому, що він переслідує приховані цілі, спрямовані на «розпад Російської Федерації». Знайома фраза: багато років тому Патрушев звинуватив колишнього держсекретаря США Мадлен Олбрайт у тому, що вона сказала, ніби Сибір і Далекий Схід не повинні належати Росії. Насправді це твердження не мало жодних підстав. Це призвело до припущення, що воно народилося в рамках надсекретного проєкту, під час якого московські шпигуни наймали телепатів для доступу до думок західних лідерів.
Оскільки Путін більшу частину часу не залишає Кремль, Патрушев став відігравати активнішу роль, нещодавно відвідавши Китай на тлі зростання занепокоєнь у зв’язку з війною. Однак вік не на боці Патрушева: йому 71, він на два роки старший за Путіна, отже, якщо він стане президентом, швидше за все, це буде лише перехідна фігура.
Вірогідність: 3
Небезпека: 4
Лакей — Дмитро Медведєв
Якщо кому Путін і може довіряти, то Дмитру Медведєву: 2008 року російський лідер подарував президентську посаду своєму найближчому помічникові ще по роботі в Санкт-Петербурзі. Рокіровка дозволила Путіну зберегти владу у своїх руках, дотримуючись при цьому конституційних обмежень щодо термінів повноважень. Медведєв належним чином охороняв президентське крісло, заслуживши визнання як модернізатор — користуючись iPad і мандруючи Силіконовою долиною. Але коли його чотирирічний термін минув, Медведєв смиренно поступився місцем Путіну, який повернувся до Кремля.
Медведєв пропрацював ще вісім років на посаді прем'єр-міністра, перш ніж 2020 року став заступником голови Ради безпеки, де знову підпорядковувався безпосередньо Путіну. Війна жорстоко обійшлася з Медведєвим, чиї спроби позбавитися іміджу менш злісного путінського близнюка, зображуючи з себе ядерного безумця, були заглушені вибухами істеричного сміху читачів його Telegram-каналу. У свої 57 років Медведєв ще досить молодий, щоб знову керувати Росією, але його власна доля нерозривно пов’язана з долею Путіна.
Вірогідність: 2
Небезпека: 2
Охоронець — Олексій Дюмін
Кажуть, Олексій Дюмін одного разу врятував Путіна від нічного нападу бурого ведмедя, розрядивши обойму табельного пістолета біля ніг звіра, котрий загрозливо виріс у дверях їхньої хатини в горах. Безстрашний, відданий, але все-таки гуманний (бо ж ведмідь вижив) — хто краще підходить для того, щоб змінити Путіна, забезпечивши при цьому літньому державному діячеві комфортну пенсію та відсутність судового розгляду в Гаазі за воєнні злочини?
Високопоставлений ветеран Федеральної служби охорони — відповідь Росії преторіанській гвардії імперського Риму — Дюмін також досяг успіху як командир спецназу в ході операції 2014 року з анексії Кримського півострова. Через два роки Путін призначив його губернатором Тульської області (пізніше він був переобраний з великою перевагою голосів). За деякими даними, Дюмін є фаворитом Путіна, але його привілейований статус зробить його вразливим, якщо у Кремлі спалахне боротьба за владу.
Вірогідність: 2
Небезпека: 3
Князьок — Дмитро Патрушев
Союзники Путіна в Кремлі не молодшають, але це не означає, що режим не прагнутиме увічнити себе. Саме Микола Патрушев, невдовзі після призначення директором ФСБ у 2000 році, назвав російську шпигунську еліту «новим дворянством». Через покоління його син Дмитро Патрушев перетворився на князька і… ймовірного наступника Путіна. 44-річного чоловіка, який раніше закінчив академію ФСБ і очолював державний Россельхозбанк, було призначено міністром сільського господарства у 2018 році.
Якою б віддаленою не була перспектива, наявність «спадкоємного принца» може послабити побоювання у світі, що Росія, зазнавши поразки в Україні, почне самогубну ядерну ескалацію. У спадкоємця інстинкт виживання за визначенням сильніший, ніж у божевільного диктатора, що відсиджується у підземному бункері.
Вірогідність: 1
Небезпека: 1
Повалення
Незважаючи на всі розмови про керовану наступність, історія показує, що мешканці Кремля, як правило, залишають його врізавши дубця: Володимир Ленін та Йосип Сталін померли природною смертю, як і Леонід Брежнєв і два наступних генсеки. Останнім чинним главою Російської держави, якого вбили, був цар Олександр II в 1881 році.
Однак є прецеденти усунення лідерів — Микита Хрущов у 1964 році та Михайло Горбачов, чий відхід у 1991-му поклав край Радянському Союзу. Зазвичай боротьба за престолонаслідування велася серед конфідентів Кремля, як свідчить відоме порівняння британського військового лідера Вінстона Черчілля — «бійка бульдогів під килимом».
Трійка
Можливо, найближча історична паралель з авторитарним Путіним — це Сталін, чия смерть 1953 року спровокувала боротьбу за владу, після якої «трійка», що перемогла, виявилася недовговічною: її історія закінчилася стратою одного з її членів, ненависного колишнього шефа охранки Лаврентія Берії. У 1955 році Хрущов відсунув на другий план прем'єра Георгія Маленкова, ставши незаперечним лідером як Комуністичної партії, так і уряду. Через рік він виступив із секретною промовою, що засуджувала культ особи Сталіна й започаткувала відлигу після багаторічного терору.
Напрошується висновок, що коли Путіна повалять, виведуть з ладу чи уб’ють, то його місце посяде колективне керівництво, й це може призвести до деескалації проксі-війни Росії з Заходом. «Важковаговики в еліті налаштовані проти війни. Їм це ніколи не подобалося», — стверджує Найджел Гулд-Девіс, колишній посол Великої Британії в Білорусі, який зараз є старшим науковим співробітником з питань Росії та Євразії в Міжнародному інституті стратегічних досліджень.
Зміна режиму в автократіях зазвичай відбувається зсередини, зазначає Гулд-Девіс. Він оцінює можливість керованого переходу як «нульову». Путін упустив шанс організувати такий транзит, коли переписував конституцію два роки тому. Експерт додає: «Тепер він у більшій небезпеці, немає жодних гарантій мирного життя після відходу».
Розмірковувати, хто може замислювати повалення Путіна, — безглуздо, але, якщо вірити історії, «силовики» в Раді безпеки будуть у цьому замішані, хоч би якими лояльними Путіну вони здавались. Остерігайтесь Патрушева-старшого, директора ФСБ Олександра Бортнікова, міністра внутрішніх справ Володимира Колокольцева та міністра оборони Сергія Шойгу (хитрого і живучого, який, при цьому, відповідав за армію у жахливій війні).
Вірогідність: 4
Небезпека: 2
Прем'єр — Михайло Мішустін
Стаття 92.3 конституції Росії твердить, що у всіх випадках, коли президент не в змозі виконувати свої обов’язки, їх тимчасово виконує прем'єр-міністр. Це ставить Михайла Мішустіна у вигідне становище, щоб обійняти посаду в.о. глави держави, якщо Путін серйозно захворіє чи буде вбитий. 56-річний Мішустін був головним збирачем податків у Росії до того, як був призначений прем'єр-міністром у 2020 році — саме коли Путін проштовхнув конституційні зміни, які фактично відкрили йому шлях до довічного президентства.
Лисий та огрядний Мішустін вірно служив кризовим менеджером, прагнучи звести до мінімуму економічні наслідки західних санкцій. Тут є потенційний трюк: якщо Путіна визнають недієздатним, конституція прямо не дозволяє йому організувати повернення на трон, коли він одужає. Можливо, справа у прислів'ї «хто встиг — той і з'їв?»
Вірогідність: 1
Небезпека: 2
Москвич — Сергій Собянін
Типова «своя людина», мер Москви Сергій Собянін може стати претендентом на місце Путіна, якщо протести в столиці загостряться настільки, що репресії перестануть приносити користь, а для завершення транзиту буде потрібна конструктивна взаємодія. Це в жодному разі не є базовим сценарієм: протести проти наказу Путіна про мобілізацію далекі від масштабів Євромайдану у Києві, який призвів до усунення президента України Віктора Януковича від влади на початку 2014 року.
За 12 років свого перебування на посаді Собянін показав себе непримітним, але компетентним політиком-технократом. Він виконав непогану роботу з перетворення мегаполісу на більш придатне для життя місто — упорядкував парки, відреставрував історичні будівлі та модернізував громадський транспорт, аж поки більша доля цього прогресу не була зведена нанівець війною та санкціями. 64-річний ексгубернатор багатою на нафту Тюменської області (з 2001 по 2005 рік) також побував главою кремлівської адміністрації (з 2005 по 2008 рік) та заступником прем'єр-міністра Путіна (з 2008 по 2010 рік).
Вірогідність: 1
Небезпека: 2
Шанси опозиції
Патологічна рішучість Путіна стерти Україну з мапи випливає з його страху перед тим, що вона може експортувати до Росії народну «кольорову» революцію. Українці не один раз, а двічі зміщували своїх лідерів шляхом мирного протесту, під час Помаранчевої революції 2004—2005 років та на Євромайдані через десятиліття. Чи може таке статися?
В’язень — Олексій Навальний
Активіст і борець із корупцією Олексій Навальний міг би стати головним кандидатом у лідери кольорової революції в Росії. Десять років тому саме він допомагав організувати акції протесту проти повернення Путіна на пост президента. Ці демонстрації — найбільші у пострадянській Росії — зрештою, провалилися. А Навальний спрямував зусилля на викриття корупції. У відповідь держава отруїла його нервово-паралітичною речовиною та посадила у в’язницю за сфабрикованими звинуваченнями у шахрайстві.
Виявляючи надзвичайну мужність, Навальний продовжує виступати проти війни з-за ґрат. Але його шанси повторити шлях Нельсона Мандели з тюремної камери на пост президента невеликі. Можливо уявити сценарій, за якого Путіна повалено, а наступний лідер Росії в якості жесту примирення з Заходом звільнить політичних в’язнів, таких як Навальний, журналіст Володимир Кара-Мурза або відеоблогер Ілля Яшин. Але це був би лише перший крок на довгому та звивистому шляху до влади в країні, де ще належить провести вільні та чесні вибори.
Вірогідність: 1
Небезпека: 1
Вигнанець — Михайло Ходорковський
Колишній нафтовий магнат Михайло Ходорковський — ще один критик режиму, який кинув виклик Путіну і програв, у результаті втративши свою нафтову імперію ЮКОС. Його кинули до в’язниці на 10 років, а потім змусили виїхати за кордон. Його фонд Відкрита Росія продовжує кампанію за реформи, але сам Ходорковський не виявляє очевидного прагнення організувати тріумфальне повернення і відігравати керівну роль у постпутинській Росії.
59-річний Ходорковський рішуче підтримує опір України російській агресії, закликаючи Захід постачати більше зброї. Однак його історія як жорсткого бізнесмена не забута літніми росіянами, які досі зберігають гіркі спогади про хаотичні роки правління Єльцина, коли купка олігархів накопичила величезні активи через корупційну приватизацію, що позбавила країну її радянської промислової спадщини.
Вірогідність: 1
Небезпека: 1
Путч
Хоча в сучасній Росії немає історії успішних військових переворотів, було б помилкою виключати можливість повалення Путіна внаслідок збройної змови. Ось деякі ключові гравці, яких слід враховувати, якщо наступний правитель Росії буде обраний під дулом пістолета.
М’ясник — Михайло Мізінцев
Міністр оборони Сергій Шойгу та начальник Генерального штабу Валерій Герасимов несуть відповідальність за провальну війну, що фактично виключає їх з кола тих, хто заслуговує на довіру, у разі будь-яких дій військового істеблішменту з захоплення влади. У Росії також немає традиції путчів, влаштованих незадоволеними офіцерами.
Але є один генерал, чия кар'єра процвітає після того, як він заробив репутацію завдяки своїй безпрецедентній жорстокості: Михайло Мізінцев, «маріупольський м’ясник». Він керував облогою, в ході якої загинуло понад 20 000 мирних жителів, перш ніж портове місто здалося у травні. Його щойно підвищили до заступника міністра оборони, який відповідає за логістику, оскільки Росія прагне переломити ситуацію на фронті після успішного наступу України і покласти край мобілізаційному хаосу. Мізінцев, можливо, не є прямим претендентом на владу, але найближчими днями та тижнями за ним варто поспостерігати.
Вірогідність: 1
Небезпека: 3
Польовий командир — Рамзан Кадиров
Чеченський лідер Рамзан Кадиров, який називає себе «путінським піхотинцем», є одним із найвідоміших прихильників війни Росії в Україні. Він характеризує конфлікт як бійку між його особистою армією та українськими ворогами, яких він таврує «неонацистськими дияволами». Втім, його війська краще показали себе у TikTok та інших відеододатках для смартфонів, ніж на полі бою.
Кадиров — блискучий, хоч і чорноротий, пропагандист режиму: його Telegram-канал налічує понад 2,6 млн підписників. Проте будь-яка спроба використати слабкість Путіна для просування власного політичного іміджу обіцяє йому серйозні ризики, вважає паризький економіст Сергій Гурієв. «Люди Кадирова небезпечні, але їх ненавидять», — говорить Гур'єв, співавтор книги Спін-диктатори про сучасні різновиди тиранії. Найімовірніше, стверджує Гурієв, Кадиров добиватиметься більшої автономії чи незалежності для Чечні, якщо у Росії відбудуться політичні потрясіння.
Вірогідність: 1
Небезпека: 5
Найманець — Євген Пригожин
Якщо хтось і схожий зараз на російського головнокомандувача, то це Євген Пригожин, бізнес-олігарх, відомий як «кухар Путіна», який очолює армію найманців Вагнера. Цього місяця 61-річного Пригожина зняли на відео, коли він виголошував промову на подвір'ї в’язниці, вербуючи засуджених та обіцяючи їм свободу, якщо вони шість місяців битимуться за Росію в Україні та виживуть. На інших зйомках видно, як він прибуває на гелікоптері на нічну зустріч із помічниками та бере участь у похороні одного зі своїх бійців. «Вагнерівці розповідають мені, що будь-коли проголосують за нього, а не за Путіна, і мені здається, що він відчуває кров», — написав у Твіттері Христо Грозєв із Bellingcat.
Однак для розвитку подій, за якого бойовик, подібний до Пригожина, отримав би шанс на владу, потрібен був би приголомшливий перелом на фронті, при якому більша частина території, на яку претендує Росія з 2014 року, була б втрачена, а вулицями російських міст блукали б юрбища незадоволених солдатів, які повернулися з війни. «Мав би статися абсолютно катастрофічний колапс держави», — каже письменник Марк Галеотті, який написав книги про історію Росії, війну, шпигунство та організовану злочинність.
Такого прецеденту в пізньоімперській, радянській та новітній історії немає: найближчими паралелями можуть правити революційні події 1905 і 1917 років, що слідували за військовими катастрофами. 1905-го цар Микола II утримав владу, погодившись на обмежені демократичні реформи. У лютому 1917-го його повалення спричинило спочатку формування ліберального тимчасового уряду, а революціонери-більшовики на чолі з Леніним захопили владу в жовтні того ж року.
Вірогідність: 1
Небезпека: 5+