Хитрий план Леніна. Як понад 100 років тому більшовики грабували й руйнували церкви, обіцяючи нагодувати всіх голодних

Перша згадка про цей лист, але без самого тексту, з’явилась лише у часи хрущовської відлиги 1964 року — у 45-му томі Повного зібрання творів В. І. Леніна. У подальших редакціях її завбачливо прибрали, щоб не псувати ідеальної репутації «вождя світового пролетаріату». Вперше лист опублікувало французьке видання Messager: périodique de l’Action Chrétienne des Etudiants Russes 1970 року. В СРСР від нього відхрестились, а комуністи сучасної Росії й тепер кажуть, що це нібито фальсифікат: їм прикро визнати холодний цинізм вождя, з яким він будував «світле майбутнє». Проте дослідники не сумніваються в авторстві листа.

Голод був страшним

У виснаженій війною та воєнним комунізмом країні голод почався ще з осені 1920 року на Поволжі, поступово охопивши Південний Урал, Башкирію, Північний і Західний Казахстан, Крим, частину Північного Кавказу, південь України й навіть частину Сибіру. Проблем додало посушливе літо. Більшовики ввели так звану продрозкладку, вилучаючи у селян весь хліб та навіть посівне насіння на потреби держави та армії. Але при цьому вони продовжували експортувати зерно за кордон.

У 1920 році Україна ще якось давала собі раду, але 2 серпня 1921 року Ленін звернувся до українських селян за «братньою допомогою». Після цього з республіки упродовж двох наступних років почали масово й насильно вивозити хліб до Росії. Від цього найбільше почали голодувати південні регіони України, але конфіскацію ніхто не припинив.

«Грабуючи українське селянство, ті, хто приносив на багнетах новий режим, не гребували ніякими методами, — зазначає Володимир Сергійчук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка у статті Помста голодом за непокору. — Голова комуністичної ячейки, комуніст Латипов, з цього приводу казав: „Плювати, нехай вимре 75% людності, а не вимре — розстріляємо, бо тоді 25% стануть покірними“. Більшовикам була потрібна сама Україна, але не люди».

За набагато применшеними офіційними підрахунками, у країні Леніна голодували до 28 млн осіб, хоча реальне число було у рази більше. Більшовики зрозуміли, що самі не впораються, і вирішили попросити допомогу у міжнародної спільноти.

Що писав Ленін

Свій таємний лист до членів політбюро Ленін починає з попередження, що духовенство чинитиме опір його декрету про вилучення церковних цінностей та підбурюватиме своїх парафіян до бунтів проти влади. Але, каже він, козирі не на їхньому боці.

«Для нас цей момент не тільки виключно сприятливий, але і взагалі єдиний момент, коли ми маємо 99 зі 100 шансів на повний успіх розбити ворога вщент і забезпечити за собою необхідні для нас позиції на багато десятиліть, — пише він. — Саме тепер і тільки тепер, коли в голодних місцевостях їдять людей, і на дорогах валяються сотні, якщо не тисячі трупів, ми можемо (і тому маємо) провести вилучення церковних цінностей із найшаленішою та найжорстокішою енергією і не зупиняючись перед придушенням будь-якого опору».

«Добрий» Ілліч пояснює, що величезна голодної селянської маси буде або за більшовиків, які пообіцяють їм хліба, або принаймні не зможе підтримати жменьку духовенства і реакційного міського міщанства, які спробують чинити опір. Він зазначає, що у деяких монастирях і лаврах зберігаються гігантські багатства. Без цього фонду жодна державна робота, господарське будівництво неможливі.

«Взяти у свої руки цей фонд у кілька сотень мільйонів золотих рублів (а може бути, і в кілька мільярдів) ми повинні за будь-що, — наголошує Ленін. — Ми повинні саме тепер дати найрішучішу і найжорстокішу битву чорносотенному духовенству і придушити його опір з такою жорстокістю, щоб вони не забули цього протягом кількох десятиліть».

Ленін також продумав до деталей пропагандистську кампанію, яка мала супроводжувати пограбування храмів. Офіційно виступати з будь-якими заходами, за його розпорядженням, мала право лише одна людина — Калінін. І в жодному разі ні на публіці, ні в пресі не повинен з’являтися очільник Червоної армії Лев Троцький.

Якщо священники влаштовуватимуть власну агітацію проти грабування церков, то Ленін дозволяє залучати озброєний військовий гарнізон, але військові мусять мати зі собою плакати Церковні цінності для порятунку життя голодуючих. І добре, щоб разом із загоном приходив «представник голодуючих», розповідав страшні історії та бив на жалість вірян — мовляв, навіщо це золото вашому богу, якщо за нього можна врятувати помираючих дітей.

«Вилучення найкраще починати з якоїсь церкви, на чолі якої стоїть лояльний піп, — йдеться у листі. — Якщо такої немає, починати з найбільш значного храму, ретельно підготувавши всі деталі. Долучити представників лояльного духовенства, які широко сповіщатимуть про те, що населення матиме повну можливість стежити, аби жодна крихта церковного надбання не отримала іншого призначення, крім допомоги голодуючим».

Те, що допомога голодуючим не була головною метою конфіскації церковного майна, підтверджує директива ЦК РКП (б) від 20 березня 1922 року. У ній йдеться про заборону брати від священників і парафіян гроші та продукти. Чимало вірян і духовників були готові компенсувати вартість церковного майна рублями або харчами — хіба ж не їжі потребують голодні? Але Леніну було потрібно не це.

У директиві також наголошували, що у голодних регіонах відразу давати селянам хліб за конфісковане церковне майно не можна, нехай почекають: «Необхідно широко інформувати населення про єдину можливу реалізацію його на хліб тільки за кордоном». Насправді це означало, що хтось цього хліба не дочекається.

Голодних врятувала Америка

Ленінські мрії про мільярди за боже золото з тріском провалилися: церкви не були аж настільки багатими, як він думав. Скарби вилучали за ретельним протоколом: звіряли кожну річ зі списком у церковній книзі, щоб нічого не пропустити. Але масштабна кампанія аж ніяк не виправдала себе економічно.

Зате Леніну йому вдався інший задум — перші масові репресії проти духовенства, які продовжаться у 1930 роки. У різних місцевостях України 1922 року відбулося 1.414 зіткнень комісій з вірянами, після чого за рішенням радянських судів розстріляли 8.000 священників, монахів та активних парафіян. Багато кривавих сутичок зафіксували на Полтавщині: наприклад, під час вилучення церковних коштовностей у Преображенській церкві, у Святоуспенському кафедральному соборі у селах Вовчок та В’язівок Лубенського повіту.

За архівними документами, 24 червня 1922 року в Україні більшовики забрали з церков: 3 пуди 2 фунти золота та 28 золотників і ще 2.850 пудів 30 фунтів срібла. Крім того, вони вилучили чималу кількість коштовного каміння та цінних ікон. Найбільшу частку до ленінської скарбниці привезли з Харківщини, Донеччини, Київщини, Полтавщини. За реалізацію цих вилучених коштовностей можна було придбати лише 525 млн пудів хліба — цього було замало, щоб врятувати усіх голодних від смерті.

Вижити допоміг Захід: за кордоном для голодуючих районів закуповували хліб та інші харчі, а ще — худобу, насіння, одяг, ліки. Найбільшу допомогу, близько 80% від загальної, надала Американська адміністрація допомоги (АРА), яку очолював Герберт Гувер. Історикиня Ольга Мовчан у статті Іноземна допомога голодуючим в УСРР у 1922−23 роках пише, що АРА щодня забезпечувала продуктами понад 10 млн людей. Загалом витрати цієї організації сягнули $61,5 млн. Не залишились осторонь також Місія Нансена, китайський Харбінський комітет допомоги голодуючим, Міжнародний робітничий комітет, Міжнародний союз допомоги дітям та інші організації.

Голод в Україні вдалося зупинити влітку 1923 року, коли від нього вже померли мільйони людей, на російському Поволжі — на кілька місяців раніше. Обіцяне Леніним золото, яке забрали з храмів, до адресатів так і не дійшло. Зате воно зміцнило Червону армію, міліцію та партійний апарат.