Найлінивіший президент США. За що американці люблять Калвіна Куліджа, який працював чотири години на добу і розігрував своїх охоронців

Водночас зі своїми підлеглими Кулідж був не настільки приязним. Ті, хто з ним працював, згадували, що перебували у постійній напрузі, бо не знали, чого очікувати від президента. Дійсно, деякі його витівки більше личили школяреві, а не главі держави. Він міг, наприклад, натиснути кнопку виклику охорони й заховатися за штору або залізти під стіл, спостерігаючи, як нервують підлеглі у його пошуках. Або ж годинами грітися надворі у кріслі-гойдалці на портику Білого дому з сигарою, провокуючи папараці.

Якось один з фермерів подарував президенту на Різдво замість індички живого єнота. Кулідж не їв м’яса цієї тварини і залишив її у Білому домі, назвавши Ребекою. Звіряткові пошили комірець із написом Єнот Білого дому і звели будиночок на дереві. Президент міг годинами гратися з Ребекою у дворі, а нерідко впускав у приміщення, де вона викручувала лампочки, відкривала шафи з документами та викидала з горщиків кімнатні рослини.

Американський письменник Білл Брайсон у своїй книзі Спокійне літо 1927 так писав про діяльність Куліджа на посаді президента США: «У 1927 році Кулідж займався державними справами не більше чотирьох годин на день. Весь інший час він спав. А коли не спав, то просто сидів, закинувши ноги на відсунену шухляду столу, і від нудьги рахував автомобілі, що проїхали по Пенсільванія-Авеню».

Перепрацьовувати понад норму було не в правилах президента. Він говорив, що той, хто не встигає зробити справи у робочий час — поганий фахівець. Працювати по ночах Кулідж, звісно, собі не дозволяв і не схвалював такої звички в інших.

Постійне зменшення податків і стрибок економіки

П опри усі дивацтва Куліджа, під час його президентства Сполучені Штати пережили період швидкого економічного зростання, відомий як ревучі двадцяті. «Лінивий» Кулідж вибудував ефективну систему правління, основним принципом якої було laissez-faire, повторюючи, що американці мають достатньо законів і правил, і більше їх не потрібно. Але коли треба було сказати своє вагоме слово — робив це, не вагаючись.

Від перших днів на посаді президент був категорично проти регулювання бізнесу й обмеження діяльності підприємств. Він вважав, що чим менше держава втручається у їхні справи — тим люди стануть успішнішими та щасливішими. Історик Роберт Собел стверджує, що регулятивний стан економіки за Куліджа був «тоненьким до прозорості», чого не було за жодного іншого президента ні раніше, ні пізніше.

Кулідж цілком довірився своєму міністру фінансів Ендрю Меллону, який виступав за наукове оподаткування — ідею, що зниження податків збільшить, а не зменшить державні надходження. Так, податкові ставки були знижені кілька разів. На додаток до цього Кулідж запропонував скоротити федеральні витрати й погашення федерального боргу. У 1924 році Конгрес прийняв Закон про доходи, який зменшив ставки податку на прибуток і скасував будь-яке оподаткування доходів для приблизно двох мільйонів людей. А пізніше знову знизили податки, прийнявши Закони про доходи 1926 і 1928 років.

Це дало неймовірний результат. До каденції Куліджа від найбагатших платників податків бюджет отримував лише 2% від загальної кількості федеральних зборів — суми були надто високими й великий бізнес намагався триматися у тіні, усіляко уникаючи сплати податків. Але після серії знижень податкових ставок Куліджа для бізнесменів, які заробляють понад $100 тис., у 1929 році збори від великого бізнесу зросли аж до 65%.

Великою заслугою Куліджа тепер вважається піднесення сільського господарства, хоча тоді у нього було мало однодумців. Конгресмени пропонували надавати фермерам субсидії у ті роки, коли ціни на продукцію падали. Натомість Кулідж, син фермера з Вермонту, був проти, вважаючи маніпулювання цінами малоефективним методом.

Кілька разів під час його правління Конгрес приймав різні соціальні законопроєкти для полегшення життя фермерів, спрямовані на боротьбу з падінням цін — але президент щоразу накладав на них вето. При цьому не жалів державних інвестицій на розвиток ферм і розробив кілька програм, за якими сільськогосподарські підприємства могли вигідно придбати техніку та устаткування.

Кулідж не мав расових упереджень і ненавидів Ку-клукс-клан (фактично терористична організація, що переслідувала темношкірих), Жоден член клану не отримав від нього призначення на владну посаду, а кількість самосудів над афроамериканцями суттєво зменшилася. Кулідж підтримував афроамериканців і навіть висловився на захист їхніх громадянських прав у своїй першій президентській промові, коли заявив, що їхні права є такими ж священними, як і права будь-якого іншого громадянина відповідно до Конституції США.

Глава Білого дому неодноразово закликав прийняти закони, щоб зробити самосуд над темношкірими федеральним злочином, але Конгрес не підтримав ідею. Тоді Кулідж виступив із великою промовою в Університеті Говарда, в якій подякував і похвалив афроамериканців за їхні швидкі успіхи в освіті та їхній внесок у суспільство США попри постійну дискримінацію. Це стало чітким сигналом для суспільства щодо расового питання.

А міжнародну політику Кулідж віддав на розсуд Держдепу: він говорив, що не дуже цікавиться світовими справами, а воліє більше зосередитись на американському питанні. Він не хотів втручатися у європейські стосунки й вважав, що Сполучені Штати не повинні приєднатися до Ліги Націй, оскільки вона не служить інтересам Америки. Цей президент ніколи не виїжджав за межі своєї країни, за винятком короткого медового місяця в Монреалі у Канаді та дипломатичної поїздки на Кубу до Гавани.

Великий внесок Кулідж зробив у розвиток американської свободи слова. Його Закон про радіо 1927 року встановив правило рівного часу для радіомовників у США. Також він обмежив ліцензії на радіомовлення деяким несумлінним станціям, які проявили нефаховість і подавали факти упереджено чи викривлено з вигодою для себе.

За його каденції, американське громадянство отримали корінні народи США. Він боровся проти дитячої праці, за розширення прав жінок і призначив до федеральної судової системи першу жінку в історії. Сьогодні у США діє закон про еміграцію відомий як Закон Куліджа. Він актуальний і зараз для всіх, хто хоче емігрувати до країни.

Відмовився балотуватись вдруге

У 1928 році Кулідж був на піку популярності й мав усі шанси виграти наступні президентські вибори, але вирішив не балотуватися на наступний термін. Тоді президент важко переживав втрату 16-річного сина, який помер від сепсису, поранивши ногу під час гри у теніс. Кулідж волів відійти від державних справ, оселитися з дружиною у Нортгемптоні та засісти за написання мемуарів.

«Офіс президента завдає великої шкоди тим людям, які його обіймають у ньому посади і їхнім рідним, — пояснив Кулідж мотиви своєї відмови від президентських перегонів. — Ми не повинні відмовлятися від служіння нашій країні, але дуже небезпечно намагатися зробити те, що тобі не під силу».

Кандидатом у президенти від республіканців на виборах став міністр торгівлі команди Куліджа Герберт Гувер, який врешті успішно їх виграв. Кулідж не хотів підтримати його як свого наступника, зауваживши: «Упродовж шести років цей чоловік давав мені непрохані поради — і все це погано». Однак він не мав бажання розколоти партію, тому публічно проти Гувера не виступив.

5 січня 1933 року у віці 60 років Кулідж раптово помер від коронарного тромбозу. Незадовго до смерті він зізнався старому другові: «Я відчуваю, що більше не вписуюся в цей час».

Тридцятого президента поховали на кладовищі Плімут-Нотч у Вермонті. Сімейний будинок президента розташовано неподалік, у ньому облаштували центр пам’яті президента для туристів.

У 2009 році правнук президента Кристофер Кулідж-Джітер написав книгу про свою родину Зростання Куліджів на спогадах сучасників, у якій є такі рядки: «Калвін Кулідж був справжнім слугою свого народу. Він обіймав найбільше громадських посад, ніж будь-який інший американський президент. Ініціював і провів чимало реформ, самостійно писав свої промови, навчав фінансовій відповідальності не лише країну, а і свою родину».