Політика бензопили. Як ексцентричний правий популіст Хав'єр Мілей витягнув Аргентину з дефолтного болота

Чемпіони по дефолту: історичний екскурс

З часу проголошення незалежності від Іспанії у 1816 році, Аргентина дев’ять разів оголошувала дефолт по боргу, перший з них вже у 1827. Тоді молодій латиноамериканській державі знадобилося тридцять років, щоб знову виплачувати борги перед Британією, якій Буенос-Айрес продав суверенні бонди.

Другий економічний провал стався 1890 році - через перебудову столиці та будівництво першої залізниці у аргентинського уряду банально закінчились гроші на виплати британському банку братів Барінг, який вклався у цю розбудову.

При цьому Аргентина мала й дуже заможні періоди на початку 1900-х, завдяки видобутку золота, імміграції і тваринництву (особливо — продажу м’яса великої рогатої худоби, яку розводили на ранчо). Але «американські гірки» й не думали зупинятися.

Дві світові війни та Велика Депресія жорстко проїхались по економіці країни, що згодом призвело до двох поспіль падінь у 1951 і 1956 через імпортозаміщення, політичну нестабільність (вісім президентів за 20 років), політику популіста Хуана Перона [найвідомішого президента Аргентини, засновника перонізму, був при владі з 1946 по 1955 роки] з націоналізації і височезне безробіття.

Менш ніж за три десятиліття, у 1982 році, новий дефолт стався на фоні війни за Фолкленди з Великою Британією, а зовнішній борг різко зріс з $8 млрд до $46 млрд.

Коли у 1989 інфляція зросла до 3000%, а люди у відчаї грабували супермаркети, відбулась зміна влади — замість лівоцентриста Рауля Альфонсіна президентом став пероніст Карлос Менем. Спочатку ситуацію ніби вдалося покращити — новий президент приватизував великі компанії, якими володіла держава, залучив немалі закордонні інвестиції.

Вперше за дуже довгий час економіка показала зростання більше 10% на рік. Але коли Менем пішов у 1999, нація знов занурилась у рецесію, глибоку економічну кризу та протести через невиплату заробітньої плати та бюджетні реформи уряду. Так почався і до 2002 року протривав період, названий Великою аргентинською депресією.

Останні дефолти Аргентини прийшлися вже на початок нового тисячоліття: 2001, 2014 і 2020 роки. Нездатність виплачувати по боргам, роздутий держапарат і загальна неефективність держави привели у 2023 році до влади радикального Хав'єра Мілея.

Відштовхнутися від дна

Поки Аргентина оговтувалась від свого останнього дефолту і все ще перебувала у економічній стагнації, Хав'єр Мілей задумався про політичну кар'єру. Його обрали членом Палати депутатів Аргентини у 2021 році. До того він був економістом та широко відомим експертом на телебаченні та у соцмережах, де критикував високі державні витрати і «політиків-паразитів, які ні дня не працювали».

Мілей свою кампанію у незаможних районах Буенос-Айресу і став знаменитим, щомісяця розігруючи свою зарплату серед звичайних людей у лотерею. Основним електоратом стали ті, хто виріс під час останніх трьох дефолтів. Його рейтинги зросли, коли у травні 2023 інфляція пробила 100%. Саме після цього Мілей твердо вирішив використати свою популярність та імідж, щоб поборотися за крісло президента Аргентини.

Весь світ облетіли фото та відео з передвиборчих мітингів, де він заводив бензопилку, показуючи, як нещадно зрізатиме все зайве у політиці та економіці Аргентини. Включаючи Хустисіалістьку партію Перона, яку звичайні аргентинці часто звинувачують у політичній корупції, погіршенні якості медицини і освіти і загальному «занепаді».

«Варіантів у виборців було небагато, — пояснив The Guardian Бенхамін Гедан, спеціаліст по Аргентині з Центру Вілсона. — Або продовження катастрофічних економічних умов або ж ставка на радикальні зміни і — потенційно — світліше майбутнє. Хоча й з великим ризиком провалу».

Аргентинці обрали ризик і Мілей виграв у другому турі, набравши 55,7% голосів — рекорд з часів переходу Аргентини до демократії у 1980-х роках.

У спадок від попередників щойно обраний лідер країни отримав невеселу ситуацію: найбільша у світі гіперінфляція у 213%, рецесія у 1,6%, зростання цін на 13% в місяць, а у грудні 2023 — узагалі на 25%. 45% аргентинців були бідними, а місцеві гроші втратили майже всю цінність. Держава заборгувала кредиторам $43 млрд. Партія Мілея Свобода наступає на час його перемоги на виборах президента мала лише 40 депутатів у парламенті, 7 сенаторів і жодного провінційного губернатора.

Радикальні ідеї лібертаріанства нового президента впали на родючий ґрунт. Серед них ліквідація Центробанку Аргентини (не виконана), державних субсидій, наповнення економіки доларами США, приватизація медицини та освіти (що дуже нагадує діючу систему у Сполучених Штатах).

Мілей почав з драконівських фіскальних обмежень і політики «затягування пасків». Наприклад, не підняв зарплати та пенсії, знизивши витрати держави на 30% у порівнянні з 2022 роком.

Були заморожені інфраструктурні проєкти (200 тисяч робітників залишилися без роботи) і програми соцдопомоги. Міністерство культури позбавили самостійного статусу, закрили театральний інститут і державне новинне агентство, а наука була позбавлена коштів на дослідження. Загалом, звільнили 30 тисяч державних службовців і половину міністрів — з 18 залишилося 8. Закрилися міністерства освіти, праці, навколишнього середовища.

До речі, згодом політика Мілея стала у багато чому фундаментом для Департаменту держефективності Ілона Маска — команда Трампа дуже тепло відгукувалась про роботу аргентинця. Зокрема, щодо звільнення десятків тисяч службовців, яке дійсно сталося у цій латиноамериканській державі.

Найголовніші досягнення — відчутне зниження інфляції, до 2,7% на місяць і перша за 123 роки ліквідація дефіциту державного бюджету.

Одночасно з цим, податкова амністія для громадян, які тримали готівку вдома чи у офшорах, дозволила заповнити банківські запаси валютою на $19 млрд. Ризик дефолту впав до найнижчого показнику за останні п’ять років. Все це дозволило посилити місцеве песо на міжнародній арені, хоч і зробило експорт з Аргентини дорожчим.

«Інфляція впала швидше всіх очікувань, — цитує AP Ігнасіо Лабакі, старшого аналітика консалтингу Medley Global Advisors. — Саме це досі тримає його популярність».

Покращення коштом бідних

Заради таких успіхів довелося піти на певні жертви: рецесія погіршилась, зарплатня впала, збільшилася кількість безробітних. Число бідноти зросло до 53%. Відкликання субсидій на транспорт і опалення призвело до зростання цін і падіння купівельної спроможності на 20%. Подорожчання відзначали навіть туристи, залишаючи шоковані відгуки про обіди за $50 і футболки за $100, пише AP.

Оплачувати комунальні рахунки стало проблемою. Приблизно 6 млн аргентинців опинилося за межею бідності або близько до неї. За даними UNICEF, які цитує видання Buenos Aires Herald, 1 млн аргентинських дітей та підлітків (7% від усіх) і 30% дорослих влітку 2024 року засинали голодними.

Молоко, овочі, м’ясо та фрукти на родинному столі замінили на хліб, пасту та макарони, бо вони дешевші. Натомість по всій країні, постали центри розподілу їжі та благодійні їдальні.

«Вони [адміністрація Альберто Фернандеса — президента Аргентини у 2019−2023 роках] залишили нас на межі того, щоб ми стали країною з повністю бідним населенням», — підкреслив спікер Мілея Мануель Адорні. Сам президент був чесним зі своїм народом: ситуація мала погіршитись, перш ніж стане хоч трохи краще.

Подальше зростання? Далеко не факт

Але кращою вона може стати лише за підтримки приватного сектору, попереджають аналітики.

«Зрештою, продуктивність, інвестиції, споживчі витрати — все залежить від того, як приватні підприємці відреагують на нову реальність у політиці та економіці, — пояснює Al-Jazeera Каміло Тіскорнія, економіст і директор консалтингу C&T Asesores Economicos у Аргентині. — Іншими словами, уряд не вирішує, коли саме економіці зростати».

Але щоб прискорити настання цього моменту, Мілей планує піти війною на лабіринт аргентинської бюрократії, як це зараз робить Ілон Маск у США. І першою ціллю став зарегульований дозвіл на ведення бізнесу. У двох останніх опублікованих рейтингах легкості ведення бізнесу (2019 і 2020 роки), Аргентина займала далеке 126 місце у світі, разом з сусідами по регіону — Бразилією і Парагваєм.

Стримує інвесторів жорсткий державний контроль за капіталом, який не дає вивести вкладені гроші з країни та за обмінним курсом, який штучно переоцінює вартість песо. Тобто Центробанк не може належно заповнювати свої валютні резерви, щоб сплачувати нависаючі борги.

На думку аргентинського економіста Серхіо Чоузи, який поспілкувався з виданням Al-Jazeera, без негайних реформ по цим питанням, Аргентина опиниться «перед дуже серйозною кризою. Ці обмеження лише маскують реальний стан економіки». Послаблення курсу місцевих грошей допоможе, вважає Чоуза, але також підвищить інфляцію, з'ївши чи не єдине справжнє досягнення Хав'єра Мілея. І це потребуватиме нових складних перемовин із Міжнародним валютним фондом.

«Відкрите питання, — зазначив Чоуза у своєму відеоогляді першого року Мілея при владі, — чи вартувало падіння ВВП, промисловості, працевлаштування, купівельної спроможності, валютних резервів… всього, лише заради зниження інфляції? На мою думку — ні».

І хоча Аргентині пророкують економічне зростання на 5% у 2025 (за оцінкою МВФ), разом з ним відбудеться подальше зростання цін. Також багато залежатиме від парламентських виборів у жовтні, де Мілей спробує вперше у своїй недовгій політичній кар'єрі здобути більшість. Економічні проблеми стануть ядром цих перегонів. Тож подальша політична доля Міллея здебільшого залежатиме від реальних економічних результатів на другий рік каденції.

Аргентина все ще залишається найдорожчою країною для життя у Латинській Америці, пише видання El Pais. Мінімальна зарплатня, хоч і вища ніж у головного конкурента — Бразилії - але значно нижча, ніж у Мексиці або Чилі. Місцеві жителі відпочивають за кордоном, одночасно купуючи все онлайн — вдома занадто високі ціни.