«Росіяни хапаються за соломинку». Армія Путіна не справляється на фронті, у нього лишилася остання надія — інтерв'ю з Диким

Якщо до цього основною метою було вражати певні конкретні цілі та об'єкти, і для цього відбувалося накопичення цих дронів, їх збирали, чекали поки накопичиться на потужний одноразовий залп, який мав прорвати нашу повітряну оборону… Тобто, умовно, коли летить одночасно 300 дронів, навіть якщо 90% збито, то це означає, що 30 свою ціль знаходять. А якщо вони летять якраз по 30, а той по 3, то відсоток збиття може зростати і до 100%. Тобто нічого не долетить до цілі, або майже нічого.

Але змінилась задача. Я не кажу, що вони не намагаються при цьому хоча б якісь цілі вражати — намагаються і інколи це їм вдається. Але це вже стало задачею другорядною.

От якраз першорядною задачею стало саме вимотування нас. Причому нас — це саме нас з вами, цивільного населення. І саме через це змінилась і тактика.

Оскільки стратегічна задача тепер інша — не вражати максимальну кількість наших об'єктів — промислових, тим більше військових об'єктів. Задача перед так званими воєнно-космічними силами тепер стоїть абсолютно інша — дуже якраз космічна задача. Їм абсолютно офіційно в якості стратегії нарізали — зіпсувати нам з вами нерви.

Воно може прозвучати трошки комічно, але насправді це не смішно. На цьому етапі - це давно вже війна на виснаження. Це війна на виснаження ресурсів.

Росіяни нав’язали її, тому що були глибоко переконані, що у війні на виснаження ресурсів велика і багата Росія просто приречена на перемогу. Виявилося, що коли йдеться і про військові ресурси, і про економічні ресурси, — це зовсім не так. Виявилося, що навпаки, якраз Росія виявилась менш стійкою до війни оцих самих ресурсів — і мілітарних ресурсів, і економічних ресурсів.

І от тепер ми з вами увійшли в новий етап війни, на якому наша з вами нервова система, наш з вами психічний стан, наша з вами адекватність поведінки, вона стала таким самим ресурсом, як зброя, як БК, як пальне для техніки. Нашу з вами психіку перевели в отакий розряд. Ми стали зараз, як це не парадоксально, таким же цінним ресурсом, як БК або дизель — от саме наша психіка. І цей ресурс намагаюся вичерпати.

Задача зараз всіх оцих дронових — я це не можу навіть атаками назвати — задача оцих дронових регулярних прольотів — саме постійна й безперервна тривога. В усіх сенсах тривога. І та тривога, яка звучить сиреною, та тривога, через яку припиняє, наприклад, ходити метро, та тривога, через яку наші діти припиняють навчатися, а весь час проводять в укриттях, і та тривога, яку ми при цьому відчуваємо. Тобто отой тривожний стан, який у нас розвивається, отой стан втоми, виснаження, які розвиваються — зараз саме це є метою цієї потужної повітряної кампанії.

До речі, треба розуміти деякі важливі нюанси. Якщо вони переходять до такої стратегії, а вони вже днів десяти до неї перейшли, тобто це точно вже не випробування — усе, вони вже вирішили йти цим шляхом — насамперед це визнання того, що на фронті в них повний швах. Це фактично визнання того, що вони проти ЗСУ безсилі. Там глухий кут, там просуватися немає куди, перспектив немає, і от вони хапаються за соломинку.

І в якості цієї соломинки вони побачили нас з вами — мирне населення українського тилу. Як це не парадоксально, але ми тепер остання надія Володимира Володимировича. Його армія не справляється.

— Говорячи все ж таки про ситуацію на фронті. Справді ось ці удари свідчать про те, що не все так гаразд на фронті, як про це розповідає Путін. Сили оборони спростували заяви про захоплення Козачої Лопані на Харківщині. Якщо покладатися на дані Інституту вивчення війни, то основних територіальних завоювань у серпні цього року загарбники досягли в районі міст фортець Донецької області, але навіть там окупанти не змогли досягти навіть незначних тактичних здобутків. Знову не змогли завершити захоплення Костянтинівки. Там дуже важко, але Костянтинівка не під російським прапором. Як ви бачите, яка зараз ситуація на фронті, в якій зараз точці російська армія?

— Дуже близька до точки неповернення. Дуже близька до точки остаточної втрати боєздатності.

На цей момент ситуація така, що вони вже здатні навіть оцей дуже суперповільний повзучий наступ підтримувати тільки на одному оперативному напрямку.

У них стояла задача до кінця літа… До речі, нагадаю: спершу до кінця весни, потім до кінця літа віджати оцю агломерацію з чотирьох останніх донецьких міст, які залишаються під контролем України: Костянтинівка, Краматорськ, Слов’янськ, Дружківка. У результаті до кінця літа, коли вони мали це зайняти — це і так вже за посунутим графіком — вони зайняли приблизно три чверті одного із цих чотирьох міст. Приблизно 70% Костянтинівки, на жаль, дійсно вже [окуповані]. І то, з їхньою присутністю і контролем тут є нюанси. Але так, на трьох чвертях Костянтинівки — туди вони доповзли, скажімо так. Тобто одне місто з чотирьох — і то, до кінця не дожали.

Тепер їм посунули цей дедлайн, за різними даними, чи то до кінця осені, чи то до нового року. Тобто три або чотири місяці їм додали. І для нас це прекрасна новина.

Тобто як мінімум оці наступні три-чотири місяці вони так само будуть знищуватись. От вони просто стираються об цю агломерацію. Вони далі будуть там стиратися.

А вже зараз ситуація з поповненням і з резервами у них така, що на інших напрямках фронту вони не тільки втратили ініціативу, а на інших ділянках фронту в них навіть вже великі проблеми відбивати наші поки що дуже обмежені, дуже локальні, але контратаки.

Вони втрачають контроль над півднем. Вони так і не змогли відкрити нову ділянку фронту на Чернігівщині, хоча таку задачу їм чітко нарізали. Виявилося: або воювати за Донбас, або відкривати нову ділянку фронту на Чернігівщині. А і то, і то вже друга армія світу не тягне.

Нагадаю, що ще рік тому так питання не стояло. Ще рік тому стояло питання: чим ми затикаємо дірки, на якій ділянці фронту, бо наступають всюди.

— Але ще минулого тижня нам говорили про те, що все ж таки росіяни планують черговий наступ на Чернігівщину та на Київщину.

— А я тому про це і кажу, що в них дійсно такі плани є. Це не про якийсь великий наступ, не про взяття Чернігова чи щось таке. Але подовжити активний фронт на 160 кілометрів для них було б дуже вигідним. Це правильне стратегічне рішення. Але виявилося, що вони не здатні його реалізувати.

Тобто план то є, але під цей план потрібна певна кількість людей, певна кількість резервів, а їх вже не лишилося, поповнення не встигає.

І для того, щоб зараз відкривати чернігівський фронт, їм треба було б зупинитись на Донбасі, а в них наказ: «Донбас будь-якою ціною». І вони продовжують цю «будь-яку ціну» сплачувати.

І це вже пішов «Тришкин кафтан»: для того, щоб пришити правий рукав, вже треба однозначно відрізати від лівого. Тому без мобілізації вони не обійдуться.

Вони вже стільки разів повторили, що мобілізації не буде, а тим часом розіслали мобілізаційні плани в усі свої військкомати, включно з Москвою і Пітером, яких раніше ніколи не чіпали, що можна вже з імовірністю 99% казати, що в кінці вересня мобілізація почнеться.

А ось тоді і побачимо, як саме вона відбуватиметься, і як далі взагалі повертатиметься ситуація вже всередині самої, покоцаної нашими ударами, Росії.