«Партійні штаби в напівстарті». Давидюк — про пошук мирних врегулювань війни і майбутні вибори в «турборежимі, як любить президент»

— Я теж на це звернув увагу. Я не впевнений, що 90%. Це було в частині висновків їхнього релізу. І там таке враження, що той аналітик, який це все зводив, трошки від себе понаписував, тому що ось ці речі дуже суб'єктивні. Цифрами він це не підкріпив.

Якби він сказав: 90% українців хочуть демократії, посилання на попереднє дослідження; або він дав би слайд із цього дослідження, а тут це просто політологічний висновок соціолога. Я не впевнений, що він має на це право.

Мені цифра подобається. І це та країна, в якій мені комфортно жити, і нам всім комфортно жити. Але він робив такі висновки, що «вони хочуть бути демократією, але хочуть сильного лідера». Це якась лазанья вийшла через те, що він від себе це понаписував, як він бачить.

Якщо весь цей реліз читати, то в тебе залишається дві емоції. Уже б для балансу могли б розкрити і в плюс, і в мінус якісь речі. Тому в мене дуже насторожене ставлення до всіх соціологій, які з’являються, тому що з’являються вони завжди не просто так.

І найцікавіше: і в політичних кулуарах, і в публічному просторі ми бачили останню соціологію по довірі [до політиків], коли [колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій] Залужний був на посаді. А потім всі соціології по довірі зникли.

— Їх проводять і, можливо, не публікують з якихось міркувань?

— Кожен тиждень проводять, кожен тиждень міряють, дивляться динаміку. Це ж важливо, з точки зору прийняття політичних рішень, з точки зору динаміки за рік, два, три, п’ять. Багатьох політиків міряють по 10 років, когось — п’ять, когось — чотири, хтось хоче влізти в ту соціологію. Але це те, що ми бачимо.

А зараз це не показують. Це теж суто, як у Екзюпері. Якщо щось не показують — значить, це комусь треба. І навпаки, якщо бачимо, що це закинули. У мене достатньо насторожена думка.

Цифри [дослідження], де слайди є, зрозумілі. Половина вважає, що, дійсно, просіло питання з демократією. Половина боїться відповідати. Треба враховувати, що люди, особливо внутрішньо переміщені особи, якщо їм хтось телефонує, [пильнують] - хто його знає, хто дзвонить, соціологи чи свої перевіряють на лояльність, чи ще щось. Тут теж треба розуміти, що може бути похибка.

Навіть попри те, що тисячу людей вони міряли, там похибка буде три-чотири відсотка. Але тренд зрозумілий. Люди відчули, що просіли ці [показники].

Але бачимо, що ідуть процеси з пошуку мирних врегулювань. Відповідно, потім, одразу ж, в турборежимі, як любить президент, зроблять виборчу кампанію. Що насправді, до речі, дуже небезпечно — провести вибори без конкурентів або з конкурентами штучними.

Якщо люди по-справжньому після війни не зроблять своє волевиявлення і не направлять ось цю енергію (а вона назбиралася за три роки війни) в органічне русло, потім почне зривати кришку ось цієї політичної історії. Тому що якщо людей обманути, зманіпулювати, не дати їм вибору, сказати «вибори треба вже, кандидатів немає, ніхто не прийшов, тут один в піддавки буде грати, а один буде дуже серйозний», тоді мине рік-два і буде дуже серйозне наростання негативу і несприйняття. І це дуже небезпечно. Тому що це будуть соціальні рухи, якими потім буде намагатися скористатися Росія.

Тому вибори після війни повинні бути навпаки максимально демократичними, з [великою] кількістю кандидатів, а не просто звужувати [до того], що «ось, друзі, дорога нація, воювали-воювали, а тепер у вас немає вибору».

— Як мобілізація в країні позначається на політичних рейтингах влади?

— У різних груп населення різне сприйняття мобілізації. Якщо взяти чоловіків і жінок старшого віку — взагалі супер, рейтинги тільки рости будуть. А якщо взяти тих, кого мобілізують, зрозуміло, що там можливі певні просідання. Якщо взяти військових, кого будуть міняти і виводити з часом органічно, плавно, вони теж підтримають.

Ні, немає там єдиної думки. Мобілізація — це частина плану по захисту держави та відвоюванню територій.

— У цьому немає суперечок. Але в тому, як вона проходить! Всі питання, які знаходяться поруч з мобілізацією, напевно, будуть позначатися на політичних рейтингах?

— Не готовий зараз це прогнозувати. Я думаю, що це трошки тонка історія. У тому значенні, що Росія будь-яку приставку до слова «мобілізація» намагається використати на свою користь. І розганяє, демонізує її більше, ніж вона може бути насправді.

Чи дійсно не вистачає відвертості і поваги в діалозі влади і цільових аудиторій? Не вистачає. Але сказати, що зараз через це буде просідати авторитет держави, влади чи державності, теж було б неправильно. Тому що ми бачимо, скільки ресурсів Росія вкладає, щоб цю мобілізацію зірвати. На мобілізації - як на процесі і результаті - тримається і постачання зброї. Тому що ми бачимо в Європі [з'явився] тренд, коли нам закидають, що «у вас людей немає, чому нам передавати зброю»? І мобілізація, якби вона не проходила, але цей меседж (добрий чи поганий) до них доходять. І вони бачать, що люди є.

Бо американці і німці готові давати гроші і зброю (німці не всю зброю), але вони не готові давати людей. Зараз буде перелом в цій математиці, коли Путін каже «нас 140 [млн], нас все рівно більше», те, що [угорський прем'єр Віктор] Орбан казав [кандидату в президенти США Дональду] Трампу. А тут французи приходять і міняють математику війни: «А ми даємо своїх, і ви не знаєте, скільки в нас їх є. І можемо взагалі інтернаціональний французький легіон [увести], а можемо по всьому світу набирати [солдатів] і їм допомагати».

Зараз це інструктори. А Путін вже знає: воно ж тільки з’явиться щось одне, потім за два місяці буде щось друге. І вони будуть вже військовими. Тому, якщо Путін поцілить ракетою і вб'є 10 інструкторів, де гарантія, що на це в відповідь Франція не надішле 10 тисяч своїх військових? Це якраз зміна парадигми мобілізації. Тому що, за великим рахунком, [президент Франції Еммануель] Макрон почав мобілізацію у Франції.

Ми бачимо: якщо він надішле сюди інструкторів, це перший крок до військових. І тоді буде мобілізація в Європі, але не тільки українців, але і іноземців, які прийдуть допомогти українцям. Французи були в Україні, допомагали нам і Одесу захищати, і багато інших речей.

Тому я думаю, що [мобілізація] - це тонкий, складний процес, в який намагається влізти Росія, зірвати її, щоб працювати на внутрішнє ІПСО, але він іде. Все одно йде притирання. І [це доводить] те, скільки людей оновилися в новому додатку, і якщо вже дали повістку, то українець іде. Тобто середній зріз українця — це не те, що ми бачимо по гострих і червоних заголовках. Дуже часто це нормальне ставлення до держави. Тобто людина каже: «Окей, ходив, гуляв, отримав, питань немає». Пішов, зібрався, поїхав. Просто ми отримуємо [інформацію щодо] мобілізації тільки те, що потрапило в телеграм-канали, що в Тік-Тоці віруситься. Але насправді, якщо брати тиху більшість, то вона не така, як Тік-Ток говорить. Так, Тік-Ток теж має право на життя, телеграм і все решта… Телеграм не має права на життя, Тік-Ток має.

— Чому?

— Тому що це російська агентурна історія.

— А Тік-Ток — китайська.

— Китай нам продає деталі до дронів. А Росія по нас стріляє. Тому є різниця між турками, китайцями і росіянами.

Тож мобілізація відбувається. Не можна сказати, що ось ті наративи, які проти нас грають, правдиві. Ні, це неправда.

— Тим часом Україна намагається мобілізувати суспільство не лише всередині, а й за кордоном. Народна депутатка Мар’яна Безугла — як би до неї не ставилися, але заступниця голови оборонного комітету — сказала, що давайте будемо реалістами, цих людей за кордоном десятки тисяч (згідно з даними Євростату, 800 тисяч чоловіків призовного віку лише в Європі, у світі більше), ніякої екстрадиції не буде, ніяких повернень не буде, тому хай здають український паспорт, беруть інший і до побачення. Доволі радикальна заява. Як має відбуватися діалог української влади з українцями, які за кордоном?

— Я не хочу коментувати заяви цього генератора жовтих заголовків…

— Але ж не вийшла якась інша персона, яка б підтвердила або спростувала. У нас же є МЗС, в нас же є президент…

— Я просто скажу одну річ. Відповідно до соціології КМІС, 43% вважає, що демократія тихенько пливе, і не по річці Тиса, а просто від них. Вона просто пливе, немає демократії. 43% так вважає. І в цій не до кінця демократичній або наполовину демократичній системі не всім можна говорити. Є визначені персонажі, кому можна говорити, а кому не можна говорити.

Я говорю як людина, яка в бані у половини каналів. По-моєму, тільки на Суспільному був не в бані, в чорних списках. Марафон [Єдині новини]: здавалося б, політолог, який не перший день як з’явився, але медведчуківцям, які готові були підігрувати окремим людям, Марафон був, а своїм, українцям, які захищали Україну, не було.

Потім призначають депутата, який буде говорити ось такі провокативні речі. Знову ж, Калігула коня призначив сенатором. От зараз ми бачимо повтори, коли просто призначають. Я не погоджуюся з посадою «[заступниця] голови комітету». Так, формально є, але поваги в суспільстві до цієї візитівки немає. Тому що це називається цинічна, брутальна…

— Це дуже суб'єктивно. Миколо, що значить немає поваги? Багато до кого немає поваги в суспільства.

— Супер. Але це питання до того, що ми будемо розглядати, чи має право ця людина зараз розділяти і вносити розкол в суспільство, коли зараз країні треба гроші, коли треба єдність країни, коли треба мобілізація — мається на увазі, щоб всі були разом і боролися за єдине. А це називається «інформаційно-політтехнологічно вносити розкол і роз'єднувати». Ця людина працює на Україну? Сумнівно виглядає. Це називається просто політичні ігри. У цій напівдемократичній історії ми маємо ту ситуацію, коли хтось, прикриваючись тінями когось, починає робити ось такі речі.

— А якими тінями і хто прикривається?

— У Мар’яни Безуглої можна запитати, якими тінями вона прикривається, від імені кого говорить і для чого вона це робить? Тому що це називається шкідництво державі - розділяти людей. Розділяти, казати: «Беріть інші паспорти». А хто вона така, пробачте? Хто вона така, щоб українці складали паспорти?

Хай йде, перевіримо її рівень довіри. Вона мажоритарниця по [округу, що у районі Києва] Оболонь. Подивимося, скільки людей її зараз там підтримують. До речі, я сам на Оболоні, це мій округ, маю право говорити.

— Виборець до Мар’яни звертається.

— Я якраз не виборець.

— Але якихось інших голосів на противагу ми не чуємо. Ми не чуємо від української влади, що робити. Вони кажуть: «Приїжджайте до України». А якщо я не хочу? Ніхто ж відверто не каже: «Складайте паспорти».

— А що, це питання стоїть зараз?

— Я думаю, що стоїть, тому що є закон про мобілізацію, який передбачає мобілізацію всіх українців, зокрема і за кордоном.

— По-перше, ще місяць залишився для оновлення даних. До липня вони можуть оновлювати дані. Людина хоче — їде, хоче — не їде. Але вона зараз оновлює дані. Поки що питання стоїть про оновлення даних. А далі - приймати рішення.

Водорозділ ще не пройшов, рубікон ще ніхто не переходив, рубікон буде в липні. Тоді можна буде сказати «ти оновив», «ти не оновив». Це перше. Друге. Посольство США озвучило позицію. Вони кажуть: «У кого український і американський паспорти, на території України домінуючий — український. Ви виїхати не зможете. Тому знайте наперед. Якщо ви хочете приїхати і думаєте, що потім покажете американський, то так не працює».

Відповідно, нам теж треба подумати, виходячи з реалій: ми їх вернемо чи ні, ми їх використовуємо для перемоги чи не використовуємо, ми їх долучаємо до перемоги або навпаки відштовхуємо? Бо зараз ми хочемо на таких жовтих заголовках красиво шаблею [поставити клеймо]: «Зрадники, покидьки». Стоп. Це наші громадяни. Якщо, наприклад, в нас є можливість, що вони допоможуть хоча б на 10%, то давайте допомагати.

Зробили заяву, що немає консульських послуг? Половина від них починає відвертатися, починає казати: «А де свобода і демократія?» Наприклад, та частина, яка виїхала ще до війни, років 10 тому, і навмисно, втрачаючи в своїх доходах, не здавала український паспорт через почуття патріотизму; не брала канадський, іспанський, американський чи італійський.

Українців не 40 мільйонів. І не те, що Росія зараз розганяє, що залишилося 20.

— 65?

— Українців 65 мільйонів по світу. Ось це армія, якою треба думати, як перемогти. Комунікацію треба вести? Треба. Але не Мар’яна Безугла повинна бути зараз міністром закордонних справ чи міністром українців за кордоном. Вона не відповідає в своїх заявах навіть тим посадам, до яких вона дослужилася.