У РФ залізо закінчується швидше «м'яса». Навесні буде вікно можливостей для наступу, який залежить від двох факторів — інтерв'ю NV з Диким

— Я чую від людей, від знайомих, які кажуть: ну чорт забирай, це ж серйозно, як із ними воювати? Таке враження, що вони не закінчуються. П’ять разів можуть іти цими колонами минулого року і повторювати це зараз. Як це пережити?

— По-перше, поки вони вшосте так ходять колонами, дай Боже, підуть усьоме, якраз тоді з ними воювати легше. Набагато гірше, коли вони вчаться і продовжують наступати тією ж кількістю, яка в них є, переймають у нас більш правильні тактики. Коли починають наступати малими групами, навчаючись у нас, що попереду може йти мала група піхоти, а позаду її підтримувати пропорційна, невелика, маневрена кількість бронетехніки, тоді важче. Краще, щоб вони ще частіше колонами [наступали].

Коли вони закінчаться? Це питання дуже серйозне і час від часу складається суто емоційне враження, що ніколи, бо їх так багато.

Ба більше: я навіть від дуже адекватних, серйозних людей чув аргумент, що скільки би ми не мобілізувалися, їх усе одно більше і в результаті ми всі закінчимося, а вони залишаться. Це звучить ніби як арифметично правильно, а насправді — ні. Цей аргумент містить помилкову базову вводну.

Їх дійсно більше, але їх більше не на порядки. Насправді, нас приблизно 30 мільйонів, а росіян — приблизно 130 мільйонів. Це різниця, грубо, в чотири рази. Демографія у країн схожа, при тому у нас навіть ще зараз трошки перекосу в чоловічу сторону, оскільки закритий виїзд для чоловіків. Але беремо, що демографія однакова. Таким чином, їхній мобілізаційний резерв учетверо більший за наш. Це багато.

А далі, що не так у цій конструкції, що ми закінчимось, а вони будуть? А не так у цій конструкції — це припущення про однакові втрати. А втрати дуже не однакові. Якби, не дай Господь, за кожного вбитого орка лягав один наш захисник, тоді дійсно ця арифметика була би такою страшною і для нас абсолютно не перспективною. Але співвідношення втрат абсолютно інше.

Ми не беремо зараз початок війни, в яку ми вступили абсолютно не готові, і цю неготовність ми компенсували героїзмом людей. Вибачайте, там де героїзм, там завжди страшні втрати. Виносимо зараз за дужки початок війни. З того моменту, як обидві сторони привоювалися, війна стала абсолютно регулярною, весь цей час наші втрати значно менші за російські.

Минулого, 2023 року, найгіршим для нас співвідношення втрат було під час нашого наступу, що логічно. Коли ти наступаєш, втрачаєш більше, аніж в обороні. Але навіть це найгірше для нас співвідношення було 1:2, 1:3 на нашу користь. Навіть коли ми наступали, за кожного нашого захисника лягали три орки. Коли ми боронились у Бахмуті, співвідношення було 1:7, 1:8.

Ми говорили, що Вугледар — це рекорд. Наразі рекордний напрямок по знищенню ворожої сили — це Авдіївка, там співвідношення втрат 1:10 або навіть 1:12. Причому це я зараз не беру наші офіційні дані, а інформацію прямо від хлопців звідти. Вони підтверджують, що навіть зараз, при тому, що в нас там велика проблема снарядного голоду, російські м’ясні штурми обходяться їм у це співвідношення — 1:12. Вибачте, при такому співвідношенні втрат ця арифметика, що ми закінчимось, а вони залишаться, не працює. Вона виходить прямо навпаки.

Але якщо рахувати, коли вони закінчаться на короткій перспективі… Одразу скажу, що про тривалу перспективу — це інша історія, бо ми не знаємо, скільки ще хвиль мобілізації вони в реальності проведуть. Не скільки вони теоретично можуть, а скільки в реальності проведуть — це, як кажуть у моєму улюбленому місті Одесі, дві дуже великі різниці. Інша річ, що ми і про себе не знаємо, як у нас відбудеться наступна хвиля мобілізації. Тому давайте зараз без великих перспектив, а давайте про ті сили, які вже зараз задіяні.

Тут виявляється, що найслабше їхнє місце зараз — це навіть не люди при втратах 1:12. Люди в них закінчуються повільніше, аніж закінчується залізо. У них залізо виявилося набагато слабшим місцем, ніж м’ясо. Ви щойно наводили приклад тієї колони, скільки там?

— 11 одиниць бронетехніки: три танки і решта — броніри.

— За один бій в одній точці, це навіть не за день по фронту. В цей же час скільки горіло бронетехніки під авдохою, — оо, скільки її там горіло!.. Скільки горіло техніки біля Серебрянського лісу… На всіх ділянках, де вони в наступі (а вони зараз у наступі на Слобожанщині, на Мар'їнці, на Авдіївці, північніше від Вугледара, пробують наступати на Кринки), бронетехніка горить просто в астрономічних кількостях. Тут головне не лише те, що її просто горить багато; а що її горить набагато більше, ніж за цей же час встигає поставити на фронт їхня оборонка.

Візьмемо для прикладу танки, як символ війни, ключова бронетехніка у принципі. Їхня хвалена оборонка переведена дійсно у тризмінний режим роботи, 24/7. Але критичною виявляється не кількість трудозмін, а критичні компоненти, які вже 30 років не випускаються в Росії, які потрапили під санкції і які доводиться завозити лівими схемами. На відміну від дронів, які можна повністю зібрати з цивільних компонентів, із танком так не працює. У танку не заміниш підшипники на взяті з Жигулів.

В результаті вся ця їхня оборонка, Уралмашвагонзавод тощо, дають 20 нових машин за місяць, і розконсервовують зі складів зберігання десь приблизно ще до 50 машин. Я вже мовчу про те, які це машини. Нові танки — то нові танки, а зі складів зараз уже розконсервовуються і Т-54, Т-55. Нагадаю, що в радянському танкопромі цей двозначний індекс — це рік прийняття на озброєння. Тобто «дискотека 80-х» вже вся згоріла, танки 80-х років уже всі згоріли. Зараз активно горять танки 60-х років, а танки 50-х приїжджають їм на заміну.

В будь-якому разі танк — це танк, їде, стріляє. Приїжджає 70 танків на фронт, 20 нових, 50 розконсервованих, а за цей же час… Я не користуюся в цьому разі нашими даними, а беру тільки дані Oryx та інших OSINT-аналітиків. Чому я так роблю? Бо це люди, які дивляться на нашу війну, як на футбольний матч. Для них це без емоцій, у них немає своєї сторони, вони з попкорном сидять і спостерігають шоу.

— Ви маєте на увазі, що вони об'єктивні?

— Так, це етично неприємно, але це дані не підігнані під інтереси жодної зі сторін. Отже, навіть за даними цих незалежних аналітиків, наші захисники за місяць спалюють від 100 до 150, в середньому — 120 танків. І ця різниця — 70 приїхало, в середньому 120 згоріло. Ця різниця дебета та кредита плюсується, вона зростає кожного місяця.

По артилерії в них ще гірше. Вони самі виклали в мережу буквально крики [міністра оборони РФ] Шойгу на одному з їхніх оборонних заводів. Він звинувачує керівництво заводу у зриві виробництва САУ, що їм 2022 року нарізали задачу випускати САУ в нормальному темпі, а вони як випускали до війни, стільки і випускають. Те, що вони випускали до війни, — це близько 10 нових САУ на рік.

У них реально з артилерією велика проблема. Ми її вибили багато, а замінювати їм нічим. Плюс іде зношування стволів, вони чим далі, тим частіше вибухають. Ще частіше вони стали вибухати, коли приїхали корейські снаряди. Уже не знаєш, чия роль більше: зношених стволів чи прекрасних корейських снарядів. Швидше, друге. Що ви хочете, якщо ці снаряди робляться на станках, які ще подарував Сталін в 1940 роки. З того часу жодного апгрейду не було.

По бронетехніці, котра більш легка. Мені багато стало зрозуміло, коли я вперше побачив гібридні шушпанцери. Коли їде мотолига (МТ-ЛБ — це армійський тягач, узагалі не бойова техніка) із легким протикульним бронюванням, а на неї зверху наварена гарматна башта, зрізана з корабля. Крайній раз таке робили під час блокади Ленінграда.

Ми в кінці року почали серйозно говорити, чому ж не до кінця вдався наш наступ, що взагалі в нас не так… Ми почали говорити, що в нас дуже серйозні проблеми з особовим складом, а потім ще додався снарядний голод (привіт трампістам). Це насправді дуже серйозна проблема. Але з того, що ми почали говорити про свої проблеми, не варто робити хибний висновок, що в наших ворогів усе в шоколаді. Їхня армія насправді теж дуже знекровлена, дуже вимотана боями 2023 року.

Вони дуже пишаються тим, що вони, так і бути, за рік боїв, після того як провели найбільшу мобілізацію від 1945, «смогли сдержать хохляцкий натиск», дійсно зупинили наш наступ. Це неприємний факт. Але ви взагалі два роки тому уявляєте таку постановку питання, що друга армія світу дуже пишається тим, що вона нас зупинила?

— Коли ви рахуєте ці цифри, говорите виключно як науковець? Чи і як людина, яка знає, що таке проходити горнило боїв, яка знає, що за цими цифрами, навіть одного нашого солдата, — це втрата бойового побратима, величезного друга. Я до того веду, що зараз дехто може так подумати і скаже: він наче має рацію, але говорити цифрами, коли за ними люди, — це цинічно.

— Вибачте, пане Василю, а який у нас вибір? Так, я сам проходив це, як ви говорите, горнило. І знаєте, що було найстрашнішим? Навіть не втрачати побратимів і навіть не самому бути на межі, а я був саме на межі. Найстрашніше, наприклад, повідомляти батькам, що ти не повернув їхнього сина. Це найгірший узагалі мій спогад із усієї моєї служби, з усієї моєї війни. Коли ти, дорослий мужик, повідомляєш батькам, що їхній 20-річний син загинув у бою. Насправді так, я дуже добре розумію, про що ви. Кожен наш один захисник чи захисниця, їх не можна порівнювати з цими 12-ма орками.

У нас немає вибору, крім як воювати, нам його не залишили. Якщо ми вже воюємо, ми маємо вижити в цій війні як країна, як нація. Третього варіанту нам не пропонують. Ніхто не збирається досягати з нами компромісу, зустрічатись посередині. Росія абсолютно не приховує своїх цілей: повна окупація всієї нашої території, повна асиміляція всієї тієї частини населення, яка не буде фізично знищена. І фізичне знищення всієї тієї частини населення, яка чинитиме хоч якийсь опір.

Вони абсолютно не приховують цих намірів. [Колишнього президента РФ Дмитра] Медведєва варто послухати з цього приводу. [Російський диктатор Володимир] Путін зараз формулює те ж, але Медведєв це робить ще яскравіше.

На жаль, у війни є дуже страшна арифметика. Нам доводиться відсторонюватися. [Колишній радник ОП Олексій] Арестович скомпрометував цей термін, але слово «розлюднення» має місце. Нам доводиться частково розлюднюватися, без цього, на жаль, війни не виграються.

Тут дуже тонка межа насправді. Ми маємо весь час пам’ятати, що кожна хвилина нашого тилового життя — це чиєсь життя, здоров’я, яке віддали там, на фронті. Але це не означає, що ми маємо просто впасти в емоції, почати ридати. І що тоді, капітулювати, здаватися? Ні, ми маємо, на жаль, якраз уміти зціпити зуби, пам’ятати про всіх хто там, пам’ятати, що це чиїсь діти, сестри, брати. Але при тому вміти із калькулятором рахувати цю страшну арифметику війни, відсторонюватись і з цього будувати, що і як нам робити.

Повертаємося до Буданова, який абсолютно правильно сказав, що ті сили, які зараз задіяні, до весни видихнуться. Вони до весни видихнуться, це до ворожки не ходи. В них ще може бути якесь незначне просування впродовж зими, цілком може бути, що вони таки дотиснуть Авдіївку, на жаль. Якби не снарядний голод, я би взагалі сказав, що і Авдіївка навіть витримає, бо гарнізон тримається блискуче. В контексті цієї страшної цинічної арифметики: нам вигідно тримати Авдіївку, бо співвідношення втрат — 1:12. Це страшна м’ясорубка, яка перемелює їхні сили. Дуже добре, що вони так учепилися саме за Авдіївку і готові аж стільки на неї витрачати.

Треба дуже добре пам’ятати, що коли ти всередині м’ясорубки, навіть якщо вона працює на твою користь, тому, хто всередині, жахливо. Наш гарнізон там воює в пеклі, але війна — це у принципі пекло. У даному разі триматися в цьому авдіївському пеклі — нам вигідно, потрібно. На жаль, можливо, доведеться Авдіївку за якийсь час здати саме через снарядний голод.

Зараз підкреслюю, щоби ніхто неправильно не зрозумів. Не йдеться про те, що командування щось «провтикало» і в Авдіївку не завезли снаряди. Ні, це зовсім про інше, — в Україну не завезли снаряди. В нас саме проблема критичного дефіциту боєприпасів по всьому фронту.

— ЄС вчора заявив, що один мільйон снарядів усе-таки до березня, як вони планували, обіцяли і думали, не привезуть. У нас зараз страшенно гострий цей дефіцит.

— Так, можливо, вони ще відтиснуть Авдіївку, це достатньо ймовірно, враховуючи снаряди. Просування на Слобожанщині в них мінімальне, з червня минулого року — одне село. Вони будуть дуже намагатися прорватися на Куп’янськ, але моя ставка, що навіть уже на Куп’янськ усе ж їх не вистачить. Можуть зачистити наш плацдарм на лівому березі, який героїчно тримається. У них там теж страшні втрати, зокрема по техніці. Для них настільки болюче питання так званого «херсонско-крымского направления», що я не виключаю, що там за три місяці боїв усе може статись. Але це їхній максимум за цей сезон.

Що буде далі, залежить насправді вже не лише від них, а зокрема від того, як ми в себе вирішимо проблему з мобілізацією.

Буданов абсолютно має рацію: навесні вони видихнуться і, відповідно, відкриється вікно можливостей для нас поновити наш наступ, знову їх громити вже в наступальному режимі. Чи будемо ми до цього готові - це визначається двома факторами. У Конгресі США визначається, чи буде в нас достатньо БК; а у нас тут визначається, чи буде в нас для цього достатньо бійців. Причому визначається саме в тилу, бо мобілізація — це не питання армії, це питання наше з вами, українського тилу.