Істерика ображеного політика. У 1931-му молодий адвокат допитав Гітлера в суді і показав, ким той був насправді, — як нацист помстився

Смертельна образа Гітлера

Варто зазначити, що в ті роки у місті нерідко траплялися сутички між лівими та правими. Величезна кількість промислових робітників здебільшого голосували за соціал-демократів і комуністів, а нацистів — зневажали. За це столицю навіть називали Червоний Берлін.

Гітлер не хотів миритися з таким становищем, тому відрядив до Берліна свого вірного соратника, майстра пропаганди Йозефа Геббельса. Той керував лідерами коричневосорочечників, які відверто прославляли насильство як метод політичної боротьби. Водночас Гітлер намагався відповідати іміджу респектабельного політика, публічно відмовляючись від насильства — хоча насправді воно було стратегією його партії.

На момент перехресного допиту у суді Гітлеру було 42 роки, а Літтену ще не виповнилося 28. Мало хто вірив, що молодому юристу вдасться похитнути авторитет впливового політика, проте Літтен блискуче виграв поєдинок у суді.

«Я зараз лежу в ліжку з грипом, — зберігся запис у його особистому щоденнику напередодні засідання. — Але хвороба має беззастережно пройти за 24 години, оскільки завтра я матиму задоволення особисто допитати пана Гітлера в Моабіті».

Лідер нацистів прибув до зали суду, самовпевнено усміхаючись. Він очікував, що його виступ стане простою формальністю: це буде запальна промова на захист своєї партії, що ще й може принести голоси нових виборців на наступних перегонах. Однак Літтен від самого початку ставив йому чіткі й незручні запитання, і це вивело нациста з рівноваги.

Гітлер присягався, що НСДАП начебто є суто політичною партією, яка використовує законні методи для досягнення влади. А Літтен закидав його доказами, вимагаючи визнати, що нацисти готові застосовувати будь-які засоби для досягнення своєї мети.

Юрист методично переходив від одного факту до іншого, змушуючи Гітлера відповідати на запитання, пов’язані з насильницькими діями штурмовиків (СА). Літтен показував Гітлеру й суду фотографії, документи та звіти про напади, і запитував, чи знав він про ці події та чи схвалював їх. Лідер нацистів мав або відректися від своїх штурмовиків і втратити їхню підтримку, або визнати, що насильство є частиною його стратегії — і відлякати поміркованих виборців.

Гітлер викручувався, як тільки міг, а адвокат упродовж трьох годин зачитував уривки з його промов та публікацій нацистської партії. Зокрема в одній із брошур авторства Геббельса з назвою Наці-соці відкрито йшлося про захоплення влади: «Тоді ми стиснемо зуби й будемо готові. Тоді ми підемо маршем проти цієї держави та станемо революціонерами дії. Ми відправимо парламент до біса і заснуємо державу на силі німецьких кулаків».

Розлючений і втомлений Гітлер уперто стояв на тому, що його партія діє лише в межах закону. А Літтен поставив дуже просте запитання:

«Чи не так, пане Гітлер, що уряд, який ви хочете замінити, також діє згідно з законом?».

Той відповів ствердно. Літтен тріумфував — щойно його опонент підтвердив, що партія нацистів прагне захопити владу в будь-який спосіб, нехтуючи законом і використовуючи насильство. Коли Гітлер оговтався, зрозумівши, що бовкнув дурницю, було пізно. Червоний від гніву, він розлючено кричав на адвоката, проте виглядав не грізно, а смішно. Урешті суддя наказав Літтену припинити допит.

Наступного ранку він прокинувся відомим. Газети писали про те, як молодий адвокат стер на порох упливового політика, а Німеччина побачила, що «недоторканний» Гітлер насправді є вразливим. Режисер Фріц Ланг, надихнувшись цим судовим процесом, навіть зняв фільм М — місто шукає убивцю, де алегорично змалював нацистів і «зазомбованих» та переляканих німців, що потурають їхнім злочинам.

Літтен і його друзі вірили, що завдали серйозного удару по нацистах, а сам молодий адвокат став символом опору нацистському режиму для інтелектуальної частини німців. Але зупинити нацистський підйом вони не змогли. Уже влітку відбулось друге засідання в залі суду — і Гітлер вийшов сухим із води.

Розумник і гуманіст

Літтен із юності знав кілька європейських мов, а також арабську, китайську, санскрит й іврит. Син відомого професора права Фріца Літтена та його дружини-письменниці Ірмгард, хлопчик мріяв вивчати мистецтвознавство, але батько вмовив його продовжити родинну справу. Ганс ненавидів юриспруденцію, проте після Пивного путчу загорівся бажанням захищати закон — і вивчав право в університетах Берліна, Мюнхена і Кенігсберга.

Друзі згадували, що в дитинстві він дивував їх тим, що звертався до жебраків на «ви» й казав їм «пане» — а той усього лише поважав людську особистість незалежно від вмісту гаманця. По завершенні навчання Літтен відмовився від посади в Міністерстві юстиції та відкрив власну адвокатську контору в Берліні, захищаючи переслідувані меншини та політичних опонентів нацистів. Це не приносило багато коштів, але молодий юрист радів, що робить добру справу.

Він не був комуністом, але брався за безнадійні справи, захищаючи робітників — і часто вигравав їх. Літтена називали найхоробрішим захисником Веймарської республіки, і при цьому він мав багато фобій: боявся переходити вулицю, а ще більше — впасти в летаргічний сон і бути похованим живцем. У 1929−1932 роках Літтен вів десятки справ, пов’язаних із нападами нацистських штурмових загонів на комуністів, профспілкових активістів і євреїв. Він не тільки захищав жертв, а й викривав прямі зв’язки між нападниками та верхівкою нацистської партії, що робило його однією з найбільш ненависних фігур для нацистів.

Але Літтен звик йти проти течії й нічого не боятися. Для прикладу, коли почались репресії євреїв, він свідомо почав вивчати свій родовід і, знайшовши єврейське коріння, говорив про це вголос — хоча й був християнином.

На початку 1933 року, після того, як Гітлер став рейхсканцлером, інтелектуальна еліта почала активно виїжджати з Німеччини. Батьки вмовляли Літтена емігрувати до Чехословаччини, але він пояснив, що мусить допомагати тим, хто не має коштів. «Мільйони робітників не можуть вибратися, тому я також повинен залишитися тут», — говорив він.

Молодий адвокат наївно вірив у правосуддя та сподівався, що буде добиватися справедливості у світі, яким правлять нацисти. Він і гадки не мав, що зовсім скоро закони у Німеччині не діятимуть.

Помста фюрера

Коли 27 лютого 1933 року сталася пожежа у Рейхстагу, нацисти почали масові репресії. Літтена заарештували вже наступної ночі разом із тисячами інших політичних опонентів Гітлера. Той не забув приниження у суді й наказав передати адвоката в руки штурмової бригади 33. У в’язниці його катували ті самі люди, яких він викрив у залі суду.

«Його били так жорстоко, що обличчя повністю набрякло, а кістки були зламані, — свідчила мати адвоката. — Охоронці знущалися з нього, приставляючи до скроні пістолет і стріляючи холостими патронами».

Ірмгард Літтен мала зв’язки у вищих колах влади й намагалася визволити сина. Але ні міністр юстиції Франц Гюртнер, ні держсекретар Роналд Фреслер, ні навіть принц Вільгельм Пруський не змогли їй допомогти. Гітлер глибоко зачаїв образу й не хотів випускати на волю людину, яка виставила його посміховиськом. Тоді матір адвоката спробувала врятувати сина через політиків Лондона, але й це допомогло — фюрер не погодився обміняти юриста на будь-кого зі своїх соратників, ув’язнених у Великій Британії.

Літтена переводили з одного концтабору до іншого: від Шпандау до Зонненбурга, від Бухенвальда до Дахау. Він ділився з іншими вʼязнями останніми крихтами хліба і підтримував людей, декламуючи вірші поетів Йоганна Вольфганга фон Гете або Райнера Рільке, які знав напам’ять. Сповнений оптимізму, напочатку адвокат вірив, що одного разу його таки випустять із-за ґрат, проте після п’яти років тортур він впав у відчай і повісився у своїй камері в концтаборі Дахау. Йому було 34 роки.

Цікаво, що навіть по завершенні Другої світової війни Літтен залишався майже невідомим для громадськості. Адвоката, який кинув виклик Гітлеру, на Заході вважали «надто червоним», а в країнах соцблоку Літтена не збиралися вшановувати через його відкриту ненависть до сталінізму і критичний погляд на комуністичні ідеї.

Минуло аж понад пів століття, допоки Асоціацію юристів Берліна перейменували на Колегію адвокатів імені Ганса Літтена — це сталося невдовзі після об'єднання Східної та Західної Німеччини. Сьогодні німецькі юридичні асоціації нагороджують премією Літтена найхоробріших адвокатів, які відстоюють права людини.

Ірмгард Літтен пережила свого сина на 15 років, написавши книгу Пекло дивиться на тебе про події тих часів. Також 2011 року на замовлення BBC про Літтена було знято фільм із промовистою назвою, що найкраще пояснює, ким він був, — Людина, яка перейшла дорогу Гітлеру.