Ось уже 50 місяців минуло відтоді, як Путін розв’язав свою війну проти України, і тягар воєнних, економічних і соціальних проблем Росії наростає як снігова куля. Президент РФ Володимир Путін вважає за краще підходити до їх вирішення в манері, що разюче нагадує стиль керівництва, прийнятий в останні роки існування Радянського Союзу: офіційно визнають лише «окремі недоліки», слідом за чим обов’язково згори «спускаються» суворі вказівки щодо їх усунення.
Подібний самовиправдувальний дискурс природний для 73-річного автократа, який прагне оточувати себе перевіреними кадрами свого покоління. Серед них — директор ФСБ Олександр Бортніков, міністр закордонних справ Сергій Лавров і Сергій Чемезов, голова найбільшої військово-промислової корпорації країни Ростех. Тим часом виразним дисонансом звучить дедалі гучніший і нестрункіший хор голосів найрізноманітнішого штибу, які намагаються донести до Путіна, що
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
масштаб кризи в Росії набагато серйозніший, ніж наважуються доповідати йому його підлеглі.
Економіка лежить в основі практично всіх проявів російського невдоволення. Російська економіка занурилася в рецесію, яка поширилася від давно депресивного інвестиційного сектора до військово-промислового комплексу. Путін спробував пояснити зниження валового внутрішнього продукту в січні та лютому сезонними коливаннями і погодними умовами, однак його розпорядження повернути зростання ВВП може бути реалізовано лише за допомогою маніпуляцій з макроекономічною статистикою.
Реальна глибина рецесії, ймовірно, перевищує кілька відсоткових пунктів, і навіть деякі російські таблоїди наважуються посилатися на західні оцінки, включно з висновками очільника шведської військової розвідки генерал-лейтенанта Томаса Нільссона.
Частина російських економістів уже відмовилася від обережних формулювань, називаючи те, що відбувається, «епічним провалом» економічної політики, тоді як мейнстримні ЗМІ критикують жорсткі бюджетні заходи. Голова центрального банку Росії Ельвіра Набіулліна пішла лише на мінімальне скорочення відсоткових ставок, запевнивши, однак, що цільовий показник інфляції в 4% буде досягнуто «набагато швидше», ніж у 50-річній перспективі.
Достовірність цих обіцянок викликає серйозні сумніви, оскільки Путін змінив свою позицію щодо скорочення федеральних видатків, вочевидь, розраховуючи на несподіване зростання нафтових доходів унаслідок можливої блокади Ормузької протоки. Однак обсяги потенційного надприбутку були істотно знижені українськими ударами безпілотників по російській енергетичній інфраструктурі, які тривають.
Кремль розпорядився, щоб регіональна влада заперечувала наслідки цих атак, хоча губернатор Ленінградської області неохоче визнав, що його регіон фактично перетворився на «прифронтову територію».
Нездатність Кремля відбити українські атаки і заперечення їхньої ефективності лише підігрівають суспільне занепокоєння. Ситуація ускладнюється чутками про екологічні наслідки та шкоду для здоров’я, спричинені масштабними пожежами — такими, як та, що п’ять днів вирувала на нафтопереробному заводі в Туапсе, — що стрімко поширюються в соцмережах.
Економіка лежить в основі всіх проявів російського невдоволення
Російська влада розглядає посилення контролю Кремля над інтернетом як питання безпеки. ФСБ намагається придушити подібний суспільний дискурс і обмежити доступ до мережі, викликаючи при цьому суспільне обурення абсолютно несподіваного масштабу.
Емоційне звернення до Путіна з боку популярної б’юті-блогерки зібрало мільйони переглядів в Instagram, який наразі заборонено в Росії, ставши символом широко розповсюдженої тривоги росіян з приводу грубого втручання в роботу соціальних мереж і цифрових платформ, життєво важливих для малого бізнесу.
Путін визнав за необхідне заявити, що обмеження потрібні для блокування «терористичних» комунікацій, однак, схоже, він не усвідомлює економічних витрат згортання цифровізації, яка стала найважливішим інструментом ділової активності в Росії, особливо в Москві. Блогери можуть становити мізерну меншість у складній соціальній урбаністичній структурі, але їхні гнівні голоси мають набагато більшу вагу, ніж слова професійних пропагандистів, оскільки їхня риторика резонує з ширшими джерелами суспільного невдоволення.
Повсюдна втома від розв’язаної Кремлем війни породжує серед росіян прагнення до змін. Ці настрої лише посилюються на тлі нездійснених надій на мирну угоду, яка, судячи з усього, опинилася в самому низу списку пріоритетів США.
Основна пропозиція російських «ура-патріотичних» коментаторів — мобілізувати ще більше ресурсів, щоб переломити хід тривалих позиційних боїв. Однак Путін не бажає нести економічні та політичні витрати подібної ескалації. Він перестав зустрічатися з вищим військовим керівництвом, якому доручено штампувати звіти про переможні наступи, але інформація про успіхи України в дроновій війні все одно просочується крізь кремлівську цензуру.
У багатьох елітних колах зростає стурбованість відірваністю Путіна від реальності. Кремль навіть дозволив напівофіційним соціологічним агентствам публікувати дані про поступове зниження популярності президента. Незважаючи на те що ретельно режисовані рейтинги схвалення Путіна залишаються високими, тенденція до ослаблення довіри росіян до влади стає дедалі очевиднішою.
Страх, що підживлюється репресіями, які посилюються, спотворює результати опитувань громадської думки, але не здатний перетворити тривогу і роздратування на справжній ентузіазм. Один із ключових показників ставлення до війни — кількість чоловіків, які підписують контракти на військову службу, — продовжує знижуватися.
Тон більшості звернень росіян до Путіна залишається радше прохальним, ніж вимогливим. Суспільне роздратування обходить його стороною, обрушуючись насамперед на його «придворних» — міністрів, генералів і губернаторів, які, як припускають, не доносять до нього всієї правди про проблеми, що наростають. Спроби привернути прихильну увагу верховного правителя характерні для автократичної політичної культури, яка в Росії додатково вкорінена багатовіковою царською традицією.
Путін, можливо, знаходить розраду в збереженому кредиті суспільної довіри, однак йому слід побоюватися наступного етапу — моменту, коли його «вірнопіддані» усвідомлять, що в нього дедалі менше можливостей розв’язувати їхні проблеми, та й бажання слухати про них, правду кажучи, теж.
Трактування російської історії Путіним вибіркове і поверхневе, але йому варто було б пам’ятати хоча б деякі з численних прикладів того, як абсолютні правителі стрімко перетворювалися на всіма зневажуваних невдах. Відкладання ухвалення рішень нерідко буває розумною політичною стратегією — за винятком тих випадків, коли проблеми загострюються, а часу залишається все менше.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікація повної версії тексту заборонена.