Старий діагноз росіянам від Соловйова. Про опис хвороб народу, які підтвердилися

на перший погляд геть не пов’язаній із ментальним здоров’ям народу. А саме — неврожаю і голоду. За попередні півтора року ці потрясіння забрали майже 500 тис. життів. Лихо прокотилося селами 17 губерній Центральної Росії та Поволжя.

Самого слова «голод» у статті Уявні та дійсні заходи для піднесення народного добробуту Соловйов не вживає. Невідомо, чи викреслив його редактор журналу Вестник Европы, який надрукував міркування філософа. Можливо, сам автор не наважився назвати речі своїми іменами. Адже з початку плачевного стану цензори заміняли в публікаціях «голод» на «неврожай».

Експорт зерна давав значну частину державних надходжень

Бо експорт зерна давав значну частину державних надходжень. Тому навіть за пісного врожаю 1891-го продовольча політика Петербурга керувалася гаслом міністра фінансів Івана Вишнєградського: «Самі не з'їмо, а вивозити будемо». Відтак домоглися небаченого — ціни на хліб у самій Росії скочили вище експортних.

Однак галас, який здійняла ліберальна преса, хоча і цензурована, таки подіяв. Вивіз зерна заборонили, а країною пройшла хвиля доброчинних акцій. «Прошу Вас аж до припинення голоду відраховувати весь мій гонорар на користь голодуючих», — писав Соловйов редакторці журналу Северный вестник Любові Гуревич.

І це не єдиний жест у бік нужденних від автора, який вважався тоді лідером думок. Його робочій стіл був завалений чернетками власних робіт і чужими рукописами, на які редактори «товстих» журналів замовляли рецензії.

Освічений прошарок суспільства імперії чекав текстів Соловйова, навіть коли вони й суперечили певним поглядам читачів. Бо це виглядало як гарний поєдинок. Особливо, коли Соловйов, відомий іще і як поет, яскраво критикував оборонців особливого шляху для Росії. І про найбільш затятих у цій когорті якось висловився: «Мабуть, згадаєш, що „патріот“ рифмується з „ідіот“». У тодішньому інтелектуальному середовищі це звучало як брутальна лайка.

Саме тоді займалася заграва «російськості», у якій віра переважала над розумом, а балачки про «особливий шлях» над елементарним добробутом.

А в журналі Северный вестник за рік до статті про манії величі та ворожнечі росіян Соловйов у колонці Наш гріх і наш обов’язок писав: «Тільки сліпонароджений може не бачити, що російське суспільство весь цей час захоплювалося шкідливою маячнею і забуло про своє справжнє завдання».

Ішлося йому про сліпе національне хизування і взаємну ворожнечу. «У той час, як ви намагалися винищити все „чуже“ в ім'я свого, ви насправді забували про це своє, про дійсне благо нашого народу і нічого для нього не робили. Ви не зробили нічого — не тільки для духовного виховання народу в християнській істині, але навіть для його фізичного харчування, для забезпечення йому насущного хліба», — нарікав філософ.

«Байдужий до своєї справжньої користі і справжньої шкоди, [російський народ] уявляє неіснуючі небезпеки і ґрунтує на них безглузді припущення, — писав Соловйов уже в Уявних та дійсних заходах. — Замість того, щоб жити своєю чесною працею на користь собі та ближнім, він готовий витрачати всі свої статки й час на боротьбу проти примарних злих намірів. Уявляючи, що сусіди хочуть підкопати його будинок і навіть напасти на нього озброєною рукою, він пропонує витрачати величезні гроші на купівлю пістолетів та рушниць, на залізні огорожі та заслони».

Цій хворобі, цій манії не зарадять жодні гроші чи ліки від гарячки. «[Хворий, тобто російський народ] якщо ж переконається і схаменеться, відмовиться від безглуздих ідей і образливих дій, то, будучи людиною розумною, вправною і міцною, легко знайде в собі засоби відновити своє здоров’я і налагодити свої справи», — зазначав Соловйов.

Нагадаємо, ці рядки написані 1892 року. Їх напевно прочитала якась частина освіченого суспільства Російської імперії. Мабуть, і обговорювала. Однак соловйовське «якщо», його діагноз росіянам залишився непочутим.

Через вісім років після цієї статті Соловйова не стане. А 1905 року в імперії виник Союз російського народу, до лав якого посунули як інтелігенція, так і простий люд. Згодом зі значками Союзу, а кому не вистачало — з георгіївськими стрічками, учасники цього руху в містах імперії почали влаштовувати демонстрації, які зазвичай закінчувалися єврейськими погромами. Упровадження конституції та парламенту для таких «правдивих росіян» звучали, як зараз би йшлося про законність одностатевих шлюбів.

Коли ж діагноз філософа Володимира Соловйова вкотре виправдався на початку ХХІ століття, а надто у війні з Україною, промови його телевізійного тезки виявилися більш прийнятними для багатьох мільйонів росіян.