У тіні «чорної ради». Як ми будемо жити після війни

Ключове слово, — воно було й раніше, але зараз загострено просто до божевілля, — справедливість. Суспільство як оголений нерв. Тільки якщо раніше це була справедливість, пов’язана із соціальним чи майновим статусом, із проблемою корупції і окремих владних повноважень, то сьогодні це стосується найперше війни і миру. Поняття справедливого миру.

Президент США Дональд Трамп в одній зі своїх промов вжив цифру, яку йому дали на основі опитувань Socis, — він добре знайомий із цифрами з України, але маніпулює ними. Отже, Трамп заявив, що 81 % українців готові до мирної угоди, але не уточнив, що цю мирну угоду сприймають тільки як справедливу. Що таке несправедлива угода в очах українців? Це коли зло не буде покарано. Коли не покарають Росію і Путіна. Коли, наприклад, з них знімуть санкції. Такий мир ми ніколи не визнаємо як справедливий.

А тепер, напевно, про найважливіше: про що все ж таки найбільше мовчить суспільство, не питають соціологи, уже не кажучи про те, що не говорить влада?

Відповідь — про те, якою буде наша країна після того, як ця війна закінчиться.

Це добре, що в нас не буде багатопартійності? Монобільшість — це хороша історія для країни? А те, що сьогодні зруйновані парламент і уряд — це добре чи ні?

Спокуса зробити з України авторитарну державу небезпечна

Спокуса зробити з України авторитарну державу небезпечна тим, що тоді незрозуміло, за що насправді ми воюємо. Тоді все зведеться до війни за території, а не за цінності. А суспільство про це мовчить, і влада теж, — дискусії фактично немає.

А ще нам доведеться розбудовувати довготривалу стратегію — шукати спільну мову. Між тими, хто воював, і тими, хто не воював. Між комбатантами та ухилянтами. Між тими, хто виїхав з країни, і хто залишився. Між тими, хто в холоді, голоді втратив усе майно, — і тими, хто за цей час заробив мільйони, а може, мільярди. Між старшим поколінням і молодшим: ці два суспільства між собою майже не прокомуніковані.

Усе це на нас ще чекає. І ми маємо про це говорити вже зараз.

Зараз часто можна почути, що українське суспільство втомилося і більше не готове терпіти війну. Та воно настільки ще готове, що це просто навіть важко уявити! Ви недооцінюєте суспільство. Воно дуже сильне. Просто з ним треба по‑чесному. Прямо і відверто сказати: ми вам не можемо пообіцяти, що завтра буде все добре. Бо завтра не буде добре — ми маємо жити саме в тих умовах, що є.

Я реально дуже оптимістично налаштований щодо самого суспільства. Крім конформізму, у нас є й інші цінності. Тяга України до прямої демократії є величезною. І завжди була. Майдан, або віче, або «чорна рада» — традиційна форма управління в країні. Демократична до свавілля: хоч би якого гетьмана ми обрали, уже на другий день у нього з’являється противага і ллється критика. І мені такий народ насправді подобається. Він доросте до складної демократії. Уже доріс. Можливо, ми ще будемо найдемократичнішою країною Європи. Як мінімум, саме такий усе це зараз має вигляд.

Цей матеріал опубліковано в журналі NV № 3 за червень 2026 року. Придбати його можна тут.