Москва за нього стоїть у черзі. Преображенський про противника війни Надєждіна, його участь у виборах президента РФ і ймовірність протестів

— Є дві теорії чому, вони відрізняються одним фактом — чи дадуть Надєждіну брати участь у виборах за підсумками збору підписів чи не дадуть. Я дотримуюся тієї теорії, що йому не дадуть брати участь у виборах з міркувань безпеки, тому що він може стати тим потенційним кандидатом, за якого голосуватимуть, як за пункт «проти всіх», тобто проти Путіна. У регіонах, де не стовідсотковий контроль над результатами голосування, це призведе до того, що доведеться більш відверто, ніж вони збиралися, і більш публічно фальсифікувати результати цих так званих виборів. Їм навряд чи цього хочеться.

Силовики завжди за те, щоб прибрати взагалі всіх зайвих потенційно небезпечних кандидатів, тому практично 90%, що Надєждіну не дадуть у виборах взяти участь. І тоді Надєждін — це просто дизайн виборів, інфотеймент. Оскільки зрозуміло, що жодної інтриги на цих виборах немає, але увагу людей треба зберігати. Якщо вибори ніхто не помітить, то і легітимність Путіна дорівнюватиме нулю. Відповідно, треба, щоб люди, з одного боку, у виборах не брали участі, а з іншого боку, знали, що вибори відбулися, і хтось вибрав Путіна, і вірили в те, що його справді хтось обирав. Ось це завдання таким чином і вирішується.

Є маленька можливість, що Кремль спробує далі грати в псевдовибори. Але й тут Надєждіна, який все ж може стати фігурою для об'єднання антипутінського населення, до виборів не допустять. Зате він закличе, наприклад, голосувати за Даванкова — політика-креатуру Кирієнка, якого той почав розкручувати ще на виборах мера Москви.

— Чи не є запуск кампанії зі збору підписів на користь Надєждіна способом показати Путіну антивоєнні настрої росіян більш явно. Адже за цими підписами в різних містах Росії вже вишикувалися черги?

— Так, це дуже схоже на ілюстрацію ідеї: «давайте вже війну закінчувати, залишимо те, що захопили, і намагатимемось домовитись, щоб утримати захоплене». Є в оточенні Путіна така група людей, яка на війні не заробляє, а навіть втрачає, вони знають, що Путін досить чутливий до громадської думки, і можуть спробувати продемонструвати за допомогою Надєждіна, що невдоволення діями президента в суспільстві зростає.

Путін сам не отримує інформацію з медіа, він отримує якісь витяги. Путіна можна посадити умовно перед телевізором і йому щось показати. Я думаю, що це цілком може бути, причому це в інтересах усіх груп оточення Путіна. Силовики загалом теж зацікавлені в тому, щоб була якась двіжуха, щоб потім її придушити красиво і демонстративно. Плюс, справді, вони так можуть заодно зібрати базу даних за цими підписами і мати перспективне планування по репресіях і арештах на кілька років вперед. У них буде кілька сотень тисяч потенційних ув’язнених. Тобто, всіх ця ситуація влаштовує. Але це все за умови, що Надєждіна не зареєструють.

Якщо його зареєструють, значить влада грає в складнішу гру. І тоді у неї завдання, щоб Надєждін отримав приблизно 2% голосів. І тоді за підсумками виборів Путін або хтось із високопоставлених політиків скаже: «Бачите? Весь ваш потенціал антивоєнний — це 2% у країні. Ви маргінали, і вас узагалі практично не існує». Одночасно це буде гарним посилом Заходу. Так, усе в Росії складно, але народ за царя.

— За різними соціологічними даними на сьогодні близько 70% росіян не в захваті від продовження війни. Вони хотіли б, щоб усе це закінчилося якимось чином і швидше. Яким, з огляду на це й антивоєнну позицію Надєждіна, міг би бути відсоток його підтримки на виборах?

— Я думаю, що дуже і дуже високий. По-перше, Надєждін дійсно хороший публічний політик. Він уміє говорити, у нього класно підвішений язик. Він парламентарієм був доти, доки якась видимість виборів відносна в Росії зберігалася. І якби Надєждіну дали можливість виступати по телевізору, а йому її не дадуть, я впевнений, що навіть бізнес знайшовся б, який готовий йому був би дати грошей.

Я думаю, що він цілком міг би розраховувати, як єдиний реальний альтернативний кандидат, і на «чесних» (зразка 2000-х років, коли фальсифікації не були такими тотальними) виборах Росії отримати 20−30% голосів дуже легко.

— Про що свідчить збір підписів за Надєждіна як соціальний феномен? Люди, які вже давно не політичні суб'єкти, всього бояться, виходять стояти в черзі, щоб підписатися за антивоєнного кандидата?

— Це свідчить про високий ступінь втоми, роздратування від того, що відбувається в країні, про бажання відчути плече. Це дуже важливо. Люди туди приходять за великим рахунком потусуватися. Ілюзій, що Надєждіна зареєструють або що він реально демократичний кандидат, у значної частини тих, хто підписується за нього, немає. Це перша така серйозна втома від війни, яка поступово зростала весь 2023 рік.

— Але ж коли суспільство починає хоча б імітувати політичну активність — це вже ознака того, що політична дія в ньому все ще можлива, в якій перспективі можлива?

— З великою часткою ймовірності, те, що відбувається, свідчить про зародження дуже початкової опозиції, що володіє найпростішими структурами. Хтось ці підписи збирає, якісь виникають структури громадські. Це рівно те, що Кремль розчавив напередодні повномасштабної агресії проти України, як йому здавалося повністю. Жодних НКО діючих, жодного цивільного контролю над виборами, жодних незалежних медіа, жодної політичної опозиції. А зараз ніби це прото-політична опозиція, нова потенційна структура протесту. Коли буде наступний стрибок, а він неминуче буде, саме ці люди, а не ті, які поїхали, будуть вести цей рух. Тобто, на заміну тим умовним півтора-двом мільйонам активних громадян, які виїхали, генеруються кілька сотень тисяч нових.

— Спостерігаючи збоку за Росією, ми бачимо протести в Башкортостані, системні проблеми в міській комунальній сфері, продовження мобілізації та прильоти українських дронів углиб Росії. Які з цих чинників чутливі й болючі для російського суспільства, можуть вилитися в протест і хвилюють Кремль, а які ні?

— Протести в Башкирії в мене створили повне відчуття, що Путін дуже добре, можливо, інстинктивно розуміє настрої росіян. Єдине, за що росіяни всерйоз готові боротися, виходити на протести — це земля. Тобто росіяни, як і раніше, залишаються, за винятком мегаполісів, сільською спільнотою.

Та ж сама Башкирія спокійно віддала величезну кількість мобілізованих на війну. Жодних серйозних протестів там не почалося. Але поєднання екологічного чинника, міфологічного чинника і чинника, коли в тебе забирають землю [конфлікт у Башкортостані розпочався із затримання еко-активіста, який протестував проти промислового розробляння «святого місця» — гори Куштау підприємствам із виробництва соди], призводить до того, що люди виходять на вулиці.

За жодні політичні чи економічні цілі вони не виходять, тільки за землю. Тобто, протест може бути тільки архаїчним. Гранично архаїчні питання хвилюють людей. І саме тому Путіну так легко звітувати перед цими людьми територіальними надбаннями. Не чимось іншим, а саме тим, що він нові землі захопив. Та сама архаїчна логіка.

Проблема в тому, що такі протести мають локальний характер і не можуть реплікуватися на інші регіони. Може виникати багато таких протестів. І коли таких протестів виникає багато, тоді система не витримує просто тому, що занадто багато ситуацій, що відрізняються чимось одна від одної, з якими треба розбиратися, а ресурсів мало. Ресурсів у російської системи, в принципі, мало, ми бачимо це за проблемами з ЖКГ.

Утім, цей процес Росії вдається перетворити на кафкіанський. Поліпшень у житті людей не відбувається, але чиновники ходять, імітують зацікавленість, націоналізують котельні, порушують кримінальні справи проти опалювальників чи власників цих котелень, наплювавши на те, чи мали вони можливості якось ситуацію змінити, чи ні. І поки що це працює.

— Іншими словами, крім протестів проти відбирання землі, які складно розширити, всі інші легко придушити? Навіть по лінії етнічних груп проти імперської політики сучасної Росії?

— Етнічний елемент протесту природно є, але він не перетворюється на поліетнічні протести. Зараз ми бачимо протест частини національно налаштованих башкирів. Але важливо пам’ятати, що башкири в самій Башкирії не найчисленніший етнос. Там три великі етноси — це башкири, росіяни і татари. І башкири за чисельністю, загалом, скоріше треті, хоча останніми роками за переписами малювали, що другі. При цьому 75% башкир, які живуть у Росії, живуть у Башкортостані. Солідарності з іншими народами Росії також немає, з татарами у башкирів на рівні регіону найгірші стосунки, гірші, напевно, тільки між інгушами і чеченцями.

— Усе-таки, аналізуючи всі ці чинники, на кого і що в Росії можна робити ставку? Ми бачимо, що політична дія незнищенна, тоді з чого може вирости більш-менш серйозна протестна група в Росії?

— Я залишаюся при думці, що це зіткнення федеральних і регіональних еліт, коли регіональні еліти побачать можливість спертися на ось такий, як башкирський протест. Тобто, це не буде боротьба народних мас із диктаторським тоталітарним режимом, це не буде перемога демократичного руху за рахунок якоїсь трансформації, і це при цьому це не буде фашистський переворот. Тому що найслабші, як показує історія Гіркіна та інших таких самих персонажів, це якраз ті, кого фашистами вважають. Фашисти вже в Кремлі, вони його вже давно зайняли, і ніяких інших фашистів туди не пустять.

Тому єдиний варіант — це ось такі регіональні протести, які отримують політичне продовження, як це вже було в 90-ті роки. У величезній кількості російських регіонів сидять губернатори, імена яких і прізвища в самих регіонах не дуже пам’ятають, вони прислані з Кремля.

Але завжди є місцевий заступник, є колишній харизматичний спікер регіонального парламенту. При цьому, це реальні публічні політики. Люди, які брали владу на виборах, нехай навіть корумповані. І за ними стоять великі фінансові ресурси. На відміну від федеральних економічних груп, регіональні економічні групи в основному не виграли від війни, вони від неї втратили. Вони набагато гірше вбудувалися в цю військову економіку. Відповідно, вони незадоволені. Тож, як і раніше, основний потенціал залишається на рівні регіонів і на рівні регіональних управлінців та еліт.