Прекрасні сім книжок, які наповнили сенсом мій травень.
Історія Артура Трулава, Елізабет Берг, видавництво Vivat
7 з 10
Нестрашна книжка про смерть. Коротка та затишна історія, трошки банальна, трошки передбачувана, трошки нереалістична і наївна — в дусі затишних ідилій Фенні Флегг, де всі сусіди одне одного люблять і піклуються про всіх, включно із зайдами.
Старий Артур втратив дружину і відтоді щодня навідується на цвинтар, щоб з'їсти свій підобідок на могилі коханої жінки. Часом він блукає стежками цвинтаря, йому вчувається, наче померлі розповідаються йому свої історії - хто, коли, як, від чого помер.
Медді — самотня підлітка, що живе з батьком, який досі не змирився зі смертю дружини — та, вочевидь, померла від післяпологових ускладнень. І ця обставина визначає його стосунки із донькою. Медді шукає розради на цвинтарі, принаймні померлі її не булять, на відміну від однокласників, і не докоряють нічим, на відміну від батька.
Артур і Медді заводять знайомство, Медді встрягає в найбільшу халепу свого життя (увага, спойлер: в книзі є підліткова вагітність), не слухає мудрої поради батька, і втікає з дому. Мені такі історії уже важко даються, бо уся їхня «милота» зазвичай засновується на ухвалені доленосно дурноверхих рішень. В житті так не працює, тому для мене ця історія — то книжечка-казочка про ідеальних людей і людську ідеальність, яка унормовує те, що унормовувати все-таки не варто.
Над Чорним морем, Іван Нечуй-Левицький, видавництво Ще одну сторінку
8 з 10
Про вибір жінок, які насправді не мають вибору. Книга хороша, але при всіх її принадах є чимало «але». Будьмо відверті: коли про фемінізм пише патріархальний дідич, який наче й за жіночу освіту, але в жодному разі не ціною сімейного затишку та чоловічого комфорту, тоді місцями в тексті проривається старосвітська, доволі пафосна дичина. Жодній з героїнь автор не дав шансу на щастя. Персонажі або хороші, або погані. Або чорні, або білі. Підозрюю, автор відвів душу, списавши одного з героїв-коханців з Винниченка, якого люто ненавидів. Отже, дві панянки — Саня та Надя, натхненні, сучасні, захоплені ідеалами, мріями та палким бажанням «служити народу» й здобувати освіту. Обидві по-своєму мудрі й уперті. Обидві по-житейському наївні. У Надю пристрасно закохується чорноокий балабол Селаброс. За Саней упадає дрібний шляхтич Комашко (ідеали, служіння, мрії, народництво, наївне й дурне дитя без життєвого досвіду). Теж балабол, але з принципами — і то, від тих принципів лишається пшик, коли дівчина відмовила йому в шлюбі, бо, ич, освіту захотіла отримати, а як же я і моє сімейне щастя?!
Діалоги між «позитивними» героями в Нечуя-Левицького смертельно нудні й надміру літературні. Живі люди так не говорять. А коли говорять, довколишні від такого пафосу впадають в кому. А от «поганці» у автора — прекрасні, справді дуже дотепні, живі, принадно-противні, і ситуації, в яких вони опиняються (весілля з «векселями» або нічна приключка «з кукурудзою»), автор блискуче й з іронією розв’язує. Що ще сказати про цю книгу? Розкішні описи Одеси, літніх дач, моря, пікніків і відпочинку. Чи є в книзі геппі-енд? Хто його знає.
Незнайомець нагорі, Ліза М. Матлін, Видавництво Старого Лева
9,5 з 10
Книга про те, чому не варто купувати дім, де стався кривавий злочин. Люблю такі трилери-детективчики, де «все не те, чим здається на перший погляд». Блогерка-письменниця-психологиня, яка насправді не така вже й популярна, як собі уявляла, купує свій перший дім, а оскільки з чоловіком грошей вони мали не так багато, то вистачило хіба на «дім з минулим» — похмурий маєток, попередній власник якого зарубав дружину і ледь не убив доньку, яка встигла втекти, але куди поділася — ніхто не знає. Сусіди б воліли зрівняти те одоробло із землею, але нерухомість є нерухомість. Дім отримав нову власницю, чиє минуле — одна суцільна таємниця та травма. Коротко кажучи, будинок і нова власниця знайшли одне одного.
Книжка доволі макабрична, темна, тримає в напрузі, і хоча природу стосунків парочки головних героїв досить скоро починаєш розуміти, в самому кінці починаються такі сюжетні кульбіти, що ой! Спойлер, без якого не можу обійтися (і я вважаю, що кожен видавець зобов’язаний подібні спойлери розміщати на самому початку книги): з котиком все буде добре, бо якби не було, я б і дочитувати не стала.
Квітнева відьма, Майґуль Аксельссон, видавництво Комора
10 з 10
Реальність, страшніша за містику. Той випадок, коли навіть не шкодуєш, що містична лінія з обіцяною помстою, яку так напружено та ретельно вибудовувала авторка думками та вчинками однієї з героїнь, так і не вистрелила — десь пожмакалась на пів дороги, збилась на манівці розповідь про таїни квітневих відьом — бо не про це була історія. Містика в самому кінці розшарувалась, скинула позлітку позапросторової реальності, і вийшов дуже травматичний, дуже сильний і багатоголосий роман про дитячі притулки, домашню опіку та найчорніші нетрі життя. Книга — абсолютний біль в чистому вигляді. Тут нема щасливих героїнь та героїв, нема гепіенду, нема розради та надії — кожному по заслугах. Що твоє — те й отримаєш. Це грандіозна алюзія на казку про Попелюшку, злих-незлих сестер, про матір і мачуху, про фею та її похресницю і навіть про безвольного батька-короля. Хто ж із сестер украв Попелюшчин черевичок, кому довелося відрубати собі частину ноги, щоб видати себе за наречену принца? Насправді в книзі нема жодних замків, фей і принцес, але є болісна історія дівчат із сиротинців та притулків і алегорична розповідь про систему соціальної підтримки у Швеції. Книга, яка не відпускає навіть після слова «кінець».
Антарктида, рай і пекло, Райнгольд Месснер, видавництво TravelBooks
100 з 10
Це абсолютно прекрасна книга, з якого боку на неї не глянь. Відтоді, як один з найвидатніших альпіністів світу Райнгольд Месснер підкорив усі восьмитисячники (здається на всі він сходив без додаткового кисню, а деякі підкорив самотужки, як от Еверест — без супроводу високогірних носіїв), він вирішив пройти піший маршрут через Антарктиду, відтворивши шлях нещасливця Скотта. І не просто перейти, а самотужки тягнучи на санях все спорядження, їжу та намет. Він знайшов, як йому здавалося, ідеального напарника, і, попри те, що ця пригода таки була успішною для них обох, Райнгольд у своїй властивій манері випив зі свого партнера стільки крові, що й ця експедиція закінчилась гучними розборками в судах і в пресі. (якщо пригадуєте, я розповідала про сторінки щоденника коханої дівчини Месснера, яка дбала про його базовий табір під час Месснерового соло сходження на Еверест — вона досить точно описала його буйну вдачу). Але поза тим, Месснером не можливо не захоплюватися. Він надихає своєю затятістю і цілеспрямованістю. І ця книжка насправді стала для мене особистим мотиватором. «Бути як Месснер»: ставити мету на день, місяць, рік і працювати без послаблень, без поблажок, без лінощів — тільки так і можна перетнути Антарктиду й не згубитися в безкрайніх снігах і льодових барилах.
У розрідженому повітрі, Джон Кракауер, Видавництво Старого Лева
100 з 10
Ще одна прекрасна історія про те, що кожне закоцюбле тіло на схилі Евересту колись було дуже вмотивованою людиною. На книгу довелося полювати — в онлайн книгарнях залишилась тільки електронна версія.
Ще одна історія про те, що невивчені та незасвоєні уроки попередніх трагедій рано чи пізно призводять до нових. До речі, ця книга написана у 1997 році та стосувалась великих помилок, що їх припустилися дуже професійні альпіністи, які водили на вершину комерційні групи, а за десять років рівно те саме сталося на К2 — про це вже писалося в книзі Поховані в небі. Американський журналіст Джон Кракауер подає свою об'єктивну версію трагедії на Евересті 1996 року, коли загинуло сім членів команди сходження і кілька високогірних носіїв. Крок за кроком, від моменту зародження комерційного альпінізму та аж до травневої трагедії, якої насправді могло б і не бути, журналіст викладає факти, вплітаючи в них власні спогади та спогади інших учасників сходження. Чимало пише він і про «радянську школу альпінізму» та роль альпініста Букрєєва в цій трагедії — а роль та була досить вагома.
Середина світу, Андреас Штайнгьофель, Видавництво Старого Лева
100 з 10
Це історія про неідеальних людей. Про дивних людей, ще дивніших підлітків і мільйони облич кохання. Це історія про абсолютно химерну родину. Книга про біль, втрату й вміння та невміння давати з ними раду.
Отже, Філ і Діана, пара підлітків-близнюків, які живуть у дивному домі з мамою та її щоразу новими коханцями, почуваються у маленькому провінційному містечку ні в сих ні в тих: не те щоб їх булили (один Діанин вчинок створив довкола близнюків невидиме захисне поле, бо з такою «нарваною дівкою» ніхто не хотів зариватися), але вони тут — чужинці. Бо матір їхня вагітною і неодруженою примандрувала сюди аж зі США. Народила дітей посеред лісу. Живе в занедбаному маєтку, повному мотлоху та чудес. Як таку родину можна прийняти й полюбити?
Спогади Філа про їхнє дитинство в цьому химерному домі (і тут нема жодної випадкової історії і жодної випадкової речі, навіть якщо йдеться про стару снігову кулю) переплітаються з його спробами дати раду із першим коханням. Це кохання — одна суцільна рана, бо його коханець — красень і зірка школи, має химерну звичку — підбирати з землі зламані, покоцані речі, і Філ підозрює, що в ньому так само побачили отой надщерблений скарб, який цінний саме своєю поламаністю.
Це історія, яка розбиває серце чи не на кожній сторінці. Кожен персонаж болить. Бо треба дуже багато мужності та ще більше любові, щоб прийняти речі такими, як вони є у їхній недосконалості, надломленості, пошарпаності, дивакуватості, а головне — прийняти своє дорослішання.
Текст опубліковано з дозволу авторки
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут