Галичанин-супершпигун. Чому блискучий радянський розвідник раптом розкрив Заходу таємну змову Сталіна з Гітлером та інші секрети

Майбутній розвідник народився 28 червня 1899 року у прикордонному містечку Підволочиськ, що на березі річки Збруч, у родині єврейського торговця Гінзберга. На той час глухий галицький форпост розділяв дві великі імперії — Австро-Угорську та Російську, і хлопчик бачив змалечку, як контрабандисти, політичні вигнанці та мандрівники щодня перетинали дерев’яний міст.

Коли 1917 року стався більшовицький переворот, вісімнадцятирічний Самуїл Гінзберг вже навчався у Києві. Він сприйняв гасла Владіміра Лєніна як рецепт від бідності й соціальної несправедливості. Приєднавшись до більшовицької партії, він обрав собі революційне ім'я — Вальтер Кривицький.

Його аналітичний розум і досконале володіння кількома мовами були знахідкою для Москви. Наприкінці 1920-х років, видаючи себе за вченого-історика, Кривицький зумів підкупити у Римі італійського інженера у військово-морських лабораторіях диктатора Беніто Муссоліні. Так Кремль отримав повний комплект секретних креслень найновішого італійського підводного човна. За проведену операцію Центральний виконавчий комітет СРСР нагородив Кривицького золотою зброєю з написом Стійкому захиснику пролетарської революції.

А 1935 року резидент жив у нідерландському місті Гаага під ім'ям Мартіна Лесснера, австрійського книгаря-антиквара. Саме тут він провів свою найуспішнішу операцію: агенти Кривицького у Берліні виявили, що представник Адольфа Гітлера Йоахім фон Ріббентроп та японський військовий аташе Хіросі Осіма ведуть таємні переговори за спиною офіційної дипломатії. Через свого агента у лавах СС Кривицький викупив японський дипломатичний шифроблокнот, який кур'єр вивіз із Берліна всередині стародавньої книги. Розшифровані документи підтвердили: Берлін та Токіо уклали таємний військовий союз для нейтралізації СРСР і розподілу сфер впливу у Тихому океані.

Але шпигунський тріумф привів Кривицького й до іншого відкриття — він довідався, що і Сталін також готує союз з Гітлером. А те, що радянська пропаганда роками проклинала німецький нацизм і називала Гітлера ворогом робітничого класу, виявилось окозамилюванням.

Секретна лінія диктаторів

Кривицький почав підозрювати це ще рік тому. Він пригадав, як у ніч на 30 червня 1934 року Гітлер влаштував криваву Ніч довгих ножів, розправившись з опонентами. Тієї ж ночі Сталін скликав екстрене засідання Політбюро, і присутній на ньому начальник радянської військової розвідки Ян Бєрзін сказав Кривицькому наранок дивну річ. Виявляється, радянський вождь не критикував Гітлера, а захоплено говорив про його рішучість та ставив у приклад, як треба знищувати будь-яку опозицію.

Сталін намагався налагодити стосунки з німецьким фюрером, і поклав цю місію на Давіда Кандєлакі, офіційного торговельного представника СРСР у Німеччині. Кривицький дізнався, що той постійно отримував особисті інструкції від Сталіна й контактував з німецьким міністром фінансів Ялмаром Шахтом.

«Курс радянської політики щодо нацистської Німеччини випливав із диктату Сталіна, — написав пізніше Кривицький у книзі Я був агентом Сталіна, опублікованій незадовго до його смерті. — Політбюро вирішило за будь-яку ціну схилити Гітлера до угоди з радянським урядом».

Також у цій книзі є рядки про дружню розмову резидента з Карлом Радеком, відомим журналістом газет Известия і Правда. Кривицький пише, що коли мова зайшла про його антинімецькі статті, той лише розсміявся і натякнув, що пише так, як вимагає офіційна лінія партії.

«Лише дурні можуть уявити, що ми колись розірвемо відносини з Німеччиною, — цитує Радека Кривицький. — Те, що я пишу тут — одне, а реальність — зовсім інша. Для нас розрив із Німеччиною просто неможливий».

А в грудні 1936 року резидент зустрівся у Парижі з начальником Іноземного відділу НКВД Абрамом Слуцкім, і той підтвердив, що Москва справді веде успішні переговори з Берліном. І порадив «пом'якшити» розвідувальну роботу в Німеччині, аби уникнути будь-яких скандалів.

«Я можу передати вам власні слова Сталіна, які він нещодавно озвучив Єжову, — сказав Слуцькій. — Найближчим часом ми укладемо угоду з Німеччиною».

Це зруйнувало світ ілюзій, у якому Кривицький жив майже двадцять років. Немає жодних благородних намірів щодо «братньої допомоги пролетаріям всіх країн». Він зрозумів, що радянська підтримка республіканців у громадянській війні в Іспанії виявилася прикриттям — Сталін намагався залякати західні демократії та зробити себе надійним партнером для Гітлера. Комуністичні ідеали, заради яких Кривицький ризикував життям, виявилися розмінною монетою у геополітичній грі двох диктаторів.

Коли у квітні 1937 року Кандєлакі привіз до Москви проєкт таємної угоди з Гітлером, Сталін наказав розпочати масштабну ліквідацію командування Червоної армії. Диктатор розумів, що багато генералів опиратимуться союзу з нацистами й боявся заколоту. Під репресії потрапила уся верхівка на чолі з маршалом Міхаїлом Тухачєвскім.

Очільник НКВД Ніколай Єжов запустив конвеєр терору, і Кривицький бачив, як один за одним зникають його начальники, колеги, знайомі. За кордоном кожен розвідник усвідомлював, що раптовий виклик до Москви «по службі» насправді означатиме арешт і кулю у підвалах Луб’янки. У травні 1937 року Кривицький все ж приїхав у Москву й переконався, що тут панує повне божевілля: слідчі НКВД оголошували зрадниками найвідданіших чекістів.

Застрелити друга дитинства

Повернувшись до Європи, резидент отримав справжній удар: Сталін знищив Ігнатія Порецького, близького друга Кривицького. Той працював у розвідці під псевдонімом Ігнатій Рейсс, але відмовився миритися з тим, що творить Сталін, і відправив у радянське представництво у Парижі лист-протест на адресу ЦК КПРС, в якому відмовлявся працювати на Радянський Союз.

«Я повертаю собі свободу, — йшлося у ньому. — Назад до Лєніна, до його вчення та справи. Я хочу віддати свої скромні сили справі Лєніна».

Коли це сталося, Кривицькому доручили організувати убивство власного друга, щоб довести відданість партії. Шпигун опинився у безвиході, але все ж намагався попередити Рейсса про небезпеку. Як результат, убивство вчинили інші агенти: 4 вересня 1937 року поблизу швейцарської Лозанни поліція знайшла його розстріляне тіло. І тоді Кривицькому дали інше завдання — ліквідувати вдову товариша Ельзу Порецьку.

Шпигун не захотів бути катом для родини свого друга й вирішив втекти. Спершу він заховав від НКВД дружину й сина — німецький друг Пауль Воль допоміг їм оселитися на півдні Франції у містечку Єр. А далі, на початку листопада 1937 року, Кривицький попросив колишнього прем'єр-міністра Франції Леона Блюма допомогти отримати політичний притулок і статус біженця. Він отримав не тільки це, а й цілодобову поліцейську охорону. І через місяць французька преса опублікувала відкритий лист тепер вже колишнього радянського шпигуна, який говорив світу правду про те, як Сталін убиває своїх опонентів.

«Я знаю, що за мою голову призначили нагороду», — говорив Кривицький у своїй заяві.

За ним полювали не лише радянські агенти, а й європейські комуністи, зокрема колишній підлеглий нідерландець Ганс Брюссе. Розуміючи небезпеку, у грудні 1938 року Кривицький виїхав до США і став співпрацювати з американським журналістом Ісааком Доном Левіним. Вони підготували серію викривальних статей для журналу Saturday Evening Post та опублікували книгу Я був агентом Сталіна.

У відповідь комуністична преса розгорнула кампанію з дискредитації перебіжчика. Наприклад, комуністичний тижневик New Masses писав, що генерал Вальтер Кривицький — самозванець Самуіл «Шмєлька» Гінзбєрг, який ніколи не тримав у руках гвинтівки, а свої мемуари він нібито написав під диктування американських спецслужб.

Зізнання резидента

Колишній агент надав західним розвідкам цінну інформацію: що у британському уряді діють двоє радянських шпигунів, один із яких працює в Комітеті імперської оборони, а інший — у шифрувальному відділі Міністерства закордонних справ. Загалом він здав агентуру у понад сотню шпигунів, які працювали на Сталіна, і фактично розгромив лондонський центр.

«Кремль має програму з вирощування агентів з-поміж студентів британських університетів, — зафіксовано в одному із звітів. — Метод має недолік, оскільки результатів доводиться чекати роками. Але радянська розвідка готова оплачувати навчання молоді в надії обіймання ними в майбутньому дипломатичних посад».

Кривицький надав точні описи, за якими згодом, через багато років, впізнали Дональда Маклейна — шотландського інтелектуала-аристократа, який працює в Міністерстві закордонних справ і передає документи суто з ідеологічних міркувань. І також агента Кіма Філбі, скерованого НКВД до Іспанії під виглядом журналіста для вбивства генерала Франсіско Франко. На жаль, керівництво МІ5 та МІ6 — Служби таємної розвідки Великої Британії, отримавши ці дані, не провело належної їхньої перевірки і дозволило радянській мережі Кембриджської п’ятірки шпигувати упродовж багатьох років.

Колишній спецагент Сталіна попередив слідчого Конгресу Джозефа Метьюза про плани СРСР ліквідувати засновника Червоної армії Лєва Троцкого та його самого. Серед інших цінних даних була інформація про те, що радянський лідер насправді готує союз із Німеччиною і наводнює Європу фальшивими доларами для дестабілізації економіки. Його покази розвіювали будь-які ілюзії демократичного світу щодо природи комуністичної імперії.

У лютому 1940 року, після завершення розпитів, МІ5 виплатила Кривицькому 2 тис. фунтів стерлінгів як «компенсацію на журналістські витрати». Він поїхав до своєї родини, яка перебувала в Канаді, а згодом знову перебрався до США. Але втекти від системи, яку він сам же й будував, виявилось нездійсненою місією. У січні 1941 року Кривицького вистежив колишній радянський шпигун Марк Зборовський, який діяв у Парижі під кодовим ім'ям Тюльпан — повідомив НКВД про те, де живе перебіжчик.

Менш ніж за місяць після цього покоївка знайшла колишнього розвідника застреленим у кімнаті вашингтонського готелю. Двері були зачинені зсередини, жодних відбитків пальців сторонніх людей поліція не знайшла, а графолог не зміг довести, що знайдені на столі посмертні записки писав хтось інший. Вони були написані англійською, французькою та російською, адресувані адвокату Луїсу Вальдману та подрузі-журналістці Сюзанні Ла Фоллетт.

«Мені дуже важко жити далі. Я хочу жити, але це неможливо, я занадто сильно грішив», — таким був їхній зміст.

Поліції було зручніше «повірити» цим сфабрикованим енкаведистами листам, аніж справжньому попередженню Кривицького про те, що він ніколи не наклав би на себе руки. Врешті все списали на самогубство, бо вникати у небезпечні шпигунські ігри на той час ніхто не наважився.