«Москва відновиться за сім років». Як американський тижневик Collier’s вперше візуально змоделював хід світової атомної війни та її наслідки

А сама ядерна бійня мала б починатися так: в 1952-му у відповідь на замах на Йосипа Броз Тіто, лідера Югославії, радянська армія увійде в країну. Світова спільнота обурена, а Сталін, як завжди, заявляє, що це «наша внутрішня справа» і Кремль захищає «волю народу».

Тоді США скидають бомби на радянські заводи і виводять з ладу нафтову промисловість. Озлоблений Сталін перетворює в радіоактивний попіл Лондон і Вашингтон. У відповідь ядерний гриб височіє вже над Москвою. До цього люди покинули місто, оскільки їх попередили листівками.

СРСР зломлений, Сталін зник, його син Василь затриманий, з таборів звільнено мільйони в’язнів. Зʼявляються 20 політичних партій і вільна преса, а селяни отримують у приватну власність землю. З радянського блоку йдуть країни Центральної Європи, а Україна, єдина з республік Союзу, отримує незалежність.

Ці антиутопічні фантазії експертів і редакторів Collier’s стали в нагоді радянській пропаганді - мовляв, американці і НАТО давно виношують плани заволодіти СРСР і не соромляться відверто про це писати у журналі з найбільшими накладами.

Особливо коли 1977 року військове відомство США розсекретило операцію Дропшот, сплановану ще на початку холодної війни у 1949-му. Пентагон віддав її на поталу журналістам, бо вона просто застаріла. А от радянська пропаганда витягла з неї всього один рядок — скинути 300 атомних бомб на 100 ключових міст СРСР. Й успішно лякала цим свій народ. Хоча подібні плани створювали всі значні держави світу, аби мати бодай-якийсь план дій на випадок нападу чи відповіді на нього. Лежали такі й у сейфах радянських профільних відомств.

Відповідь на Семипалатинськ

Редакторів Collier’s на фантазії про ядерну війну штовхнула сама ж Москва, випробувавши свою першу атомну бомбу. Вибух стався 29 серпня 1949-го в казахстанському Семипалатинську о 7:00. Кремль не поспішав афішувати свої успіхи: в бойових цілях, як це зробили США у 1945‑му в Японії, використовувати бомбу Союз не збирався. Тому навіть радянський лідер Йосип Сталін справлявся про хід досліджень нерегулярно.

На початку вересня американські метеорологи, пролітаючи над нейтральними водами Тихого океану в районі Камчатки, взяли проби повітря. У них були виявлені ізотопи радію. Прорахувавши шляхи руху повітряних потоків, американці доповіли своєму президенту про вибух атомної бомби в СРСР. Навіть вказали відносно точне місце випробувань.

У Вашингтоні були шоковані. Там припускали, що совєти винайдуть бомбу не раніше 1952‑го. А до цього американці планували спокійно поліпшувати та примножувати власний ядерний арсенал.

Гаррі Трумен, 33‑й президент США, витримав паузу в 20 днів з надією, що Москва повідомить про народження свого ядерного потенціалу. Але не дочекався і 23 вересня зробив заяву: «Протягом останніх тижнів у Радянському Союзі стався атомний вибух… Десь між Казахстаном і Уралом». При цьому процитував сам себе: «Майже чотири роки тому я вказав, що вчені фактично одностайно вважали, що істотно важливі теоретичні відомості, на яких ґрунтується відкриття [ядерної зброї], вже широко відомі».

Наступного дня цитати керівництва США про вибух в СРСР потрапили на перші шпальти ледь не всіх газет світу. Винятком стали радянські ЗМІ.

Історик Владислав Зубок стверджує, що Сталін сам дізнався про вибух зі зведення новин, яке приносили йому зранку, — вождю не повідомляли про хід випробувань, поки він цього не вимагав. Великий керманич вважав повідомлення західної преси витоком інформації і наказав терміново розібратися. Вчені-ядерники пояснили, що у американців є апаратура, здатна зафіксувати підвищення радіаційного фону, тому факт вибуху швидко став їхнім надбанням.

Фейки через таємницю

Заява американського президента заклала ще одну бомбу. Журналісти так і не зрозуміли, що, власне, вибухнуло. Чи означає це, що у Сталіна тепер теж є ядерна зброя? Скільки? У яких країн вона ще може бути? Чи слід очікувати війни?

З цими питаннями вони накинулися на міністра оборони США Луїса Джонсона, який вийшов до преси після Трумена. «У вас є заява президента, і я б не хотів її спотворювати», — зруйнував надії журналістів військовий.

Це зараз у школах вивчають, як влаштована атомна бомба, а в 1949‑му про неї, крім фахівців, знали тільки з фотографій зруйнованої Хіросіми та з контурів ядерних грибів. Ніхто не мав уявлення, де цей Казахстан і Урал — адже все це одна величезна Росія. Після заяви Трумена прості обивателі вимагали нових деталей. І вони стали регулярно з’являтися.

Вже з кінця вересня провінційні газети США передруковували повідомлення італійського кореспондента The New York Daily News Роберта Конвея, якого насправді не існувало в природі. Жителі містечка Санкт-Петербург у Флориді, наприклад, дізналися: «Англійським і американським розвідникам вже протягом не менше дев’яти тижнів, а можливо, і більше, було відомо, що в Радянському Союзі закінчено створення атомних бомб. Перші дві бомби були скинуті поблизу Чорного моря, але не розірвалися».

А от мешканцям австралійського Таунсвілла місцева газета повідомляла, що той-таки Конвей стверджував: «Радник турецького авіаційного коледжу в Стамбулі, полковник Джордж Хартман підтвердив, що Сталін сам був присутній при двох випробуваннях». Звісно, ніякого такого радника не було.

Таки репутація

Відстежувати потоки подібної маячні, щоб потім вимагати спростування, було просто неможливо. Власники великих світових видань, що дорожили репутацією, тільки дивувалися, як у них на очах дрібна рибка стриже купони на суспільному ажіотажі.

Авторитетний американський тижневик Collier’s, з яким свого часу співпрацювали Ернест Хемінгуей, Вінстон Черчилль і Курт Воннегут, знайшов спосіб задовольнити інформаційний голод своїх читачів, зробивши спробу показати їм світ після можливої ядерної війни.

На той момент Collier’s був журналом, який читали чимало американців. Його заснував у 1888 році ірландський емігрант Пітер Кольєр. До початку ядерної гонки свіжий номер тижневика з’являвся на світ з друкарні імперії Collier’s у містечку Спрінгфілд, на захід від Нью-Йорка. Журнал любили читачі від середнього класу до вищого суспільства через те, що для них писали наукові і літературні знаменитості, чиї тексти та ідеї було викладено доступною мовою.

До того ж з 1920‑х Collier’s встановив залізне правило: будь-який матеріал має бути не більше тисячі слів. Натомість редакція не скупилася на гонорари. Воннегут за два оповідання отримав від Collier’s $1,8 тис., після чого пішов з посади піар-менеджера в General Electric і став писати.

Серпневий номер 1950‑го Collier’s вийшов з обкладинкою, на якій ядерний гриб здіймався над Нью-Йорком. Відомий тоді в США есеїст Джон Лір яскраво описав, як усіма улюблені будови Великого Яблука падають і плавляться після радянського атомного бомбардування.

Collier’s з малюнками оплавлених опор Бруклінського мосту створював ефект фільму-катастрофи. Читач уявляв себе на знайомих вулицях в умовах радіації і питав: «З цим можна щось зробити?» Це запитання було винесене на обкладинку. Злякатися так, щоб якийсь час жити з цим відчуттям, можна було за 15 центів — вартість двох літрів бензину в ту пору.

Заробили на жахах

Редактори журналу вирішили наступного року повторити прийом. Тільки з протилежним ефектом. Тепер американцям пропонувалося замислитися над варіантом третьої світової війни. Тим більше в цей час радянські і американські військові вперше зійшлися в корейському конфлікті, і сторони можливого глобального протистояння стали очевидні.

Номер Collier’s з ядерним апокаліпсисом продався непогано. При чому наклад одного номеру сягав 3 млн примірників. Вдалося добре заробити на рекламі, яка на сторінках того числа журналу для сучасного читача сприймалася б як чорний гумор: поряд з міськими руїнами — картинки американської мрії з пропозицією купити затишний будиночок або машину для всієї родини.

Проте ціни на сторінку реклами у тому номері зашкалювали. Чорно-біла сторінка коштувала приблизно $12 800. Повноколірна у 4 кольори — близько $19 170. А от популярний тоді новий автомобіль Chevrolet Styleline DeLuxe коштував близько $1 529, тобто ціна однієї кольорової рекламної сторінки в журналі дорівнювала вартості майже девʼяти нових автомобілів.

Щоправда, фінансове щастя журналу закінчилося вже наступного року. Початок 1950-х позначився масовим продажом телевізорів. Collier’s суттєво втратив свого читача і вже з 1953-го почав виходити двічі на тиждень. А через чотири роки закрився.