Хто найкращий? Заслуги і провали всіх лідерів незалежної України

Національна пам’ять

Перший президент в опитуванні Рейтингу опинився на третьому місці, але експерти не вважають, що той заслужив подібну високу позицію. Термін Кравчука, який тривав із 1991-го до 1994 року, вони оцінюють позитивно лише в частині політичних змін.

За Кравчука країна отримала незалежність, сформувалися інститути державності, парламент, закріпилися на держрівні національні символи, каже Юрій Якименко, заступник гендиректора з аналітичної роботи Центру Разумкова. Але якщо звернутися до економіки, то час правління першого президента був найпроблемнішим.

Країна занурилася у безодню гіперінфляції: у 1992-му гроші — тоді це були купонокарбованці — знецінилися на 2.000%, а через рік — на всі 10.000%.

У 1993-му середня зарплата становила лише $36. На тлі важкої економічної ситуації вимирали цілі галузі, розпочався безстроковий страйк шахтарів. «Недарма символ президентства Кравчука — це „кравчучка“ [сумка-візок]. Це були найважчі роки кризи 90-х в економічному і соціальному сенсі», — вважає політолог Володимир Фесенко. Він упевнений, що Кравчук був більше сконцентрований на держбудівництві, ніж на економіці. Втім, і в першому він не дуже успішний. «Розвал Чорноморського флоту і втрата військової спадщини — це теж Кравчук», — уточнює Анатолій Октисюк, експерт Дому демократії.

На думку опитаних НВ експертів, Кравчук в економічному сенсі — найгірший голова держави. «Але в очах українців він завжди буде дідусем-патріархом, батьком-засновником незалежної України», — впевнений Фесенко.

Як змінювалися економічні показники України під керівництвом її президентів:

Суперечливий Кучма

Ексгендиректор дніпропетровського Південмашу Леонід Кучма, який встиг попрацювати прем'єром за Кравчука якраз у період галопуючої інфляції, вперше став президентом у 1994-му. І досі залишається єдиним главою держави, якого українці обирали на найвищу посаду двічі.

Від Кравчука його колишній прем'єр прийняв в управління майже зруйновану країну. А коли Кучма пішов із президентської посади, зростання ВВП становив понад 10%, і це був рекорд. «Працівники бюджетної сфери досі його згадують, бо після голодних 1990-х їм нарешті почали виплачувати заборгованість із зарплат», — нагадує Октисюк, пояснюючи, чому саме цей президент в очах співвітчизників є найкращим. І сам експерт згоден із такою оцінкою.

За Кучми в 1996 році у країні ввели в обіг національну валюту — гривню. А ще прийняли Конституцію.

Та й ринкові реформи стартували саме за нього. Спочатку вдалося стабілізувати макроекономічну ситуацію і подолати гіперінфляцію. Після почалася, хоч і з великими витратами і суперечностями, масова приватизація держпідприємств, а також реформа агросектора, завдяки якій колишні колгоспи розпаювали між селянами, зазначає Якименко.

Крім того, у країні з’явилася спрощена система оподаткування для малого бізнесу. «У якийсь момент Кучма зрозумів, що йому потрібні ці ряди [дрібні підприємці] як виборці, а грошей із них все одно не матимеш. І він дозволив вивести більшість малого бізнесу з тіні», —пояснює Дубровський із CASE Україна.

За його словами, сам Кучма не дуже хотів проводити реформи, але на нього тиснула ситуація, — й економіка ожила. Зростав і добробут населення: за два терміни Кучми середня зарплата збільшилася у 2,5 рази, а обсяг іноземних інвестицій — удесятеро.

Водночас Кучма заклав основу олігархічної економіки, що негативно відбилося на подальшому розвитку країни. «Він не тільки не перешкоджав цьому, навпаки, із задоволенням очолив процес [олігархізації]», — пояснює Дубровський.

Показово, що саме за Кучми пара мільярдерів — Рінат Ахметов і Віктор Пінчук (зять другого президента) приватизували задешево металургійний гігант Криворіжсталь, який держава повернула собі лише після Помаранчевої революції, щоб знову продати вже на нормальному конкурсі.

За словами Гліба Вишлінського, виконавчого директора Центру економічної стратегії, незважаючи на багато змін, Кучма відмовився від запуску ринку землі та скорочення ролі держави в економіці.

Що ж стосується зовнішньої політики, то в цій сфері Кучма сповідував багатовекторність, намагаючись підтримувати хороші стосунки як із Заходом, так і з РФ. У 1994 році він підписав знаковий, але, як показали події 2014-го, не чинний на практиці Будапештський меморандум зі США, Великою Британією і Росією. Той передбачав гарантії територіальної цілісності України в обмін на відмову від ядерної зброї.

З Росією Кучма домовився про поділ між країнами Чорноморського флоту.

Водночас йому вдалося стабілізувати ситуацію в Криму, хоча до 1994-го півостровом панували сепаратистські настрої, зазначає Фесенко. «Кучма зміг швидко відреагувати: адміністративно і за допомогою спецслужб перетягнув на свій бік частину кримських еліт», — згадує політолог.

Другий термін Кучми, який стартував восени 1999-го, був значно суперечливішим. Ще навесні того року за загадкових обставин загинув В’ячеслав Чорновіл, один із топових політиків, який міг би стати серйозним конкурентом Кучмі на виборах.

І хоча після другого приходу другого президента до влади почалося зростання економіки, сталася подія, що серйозно вплинула на життя України: чинні співробітники МВС під керівництвом і за участю чиновників міністерства організували та здійснили вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Після цього Микола Мельниченко, майор з охорони президента, за допомогою соціалістів оприлюднив скандальні записи з кабінету Кучми, які свідчать, що у глави держави могло бути бажання поквитатися з Гонгадзе. І почалися вуличні акції протесту під загальним гаслом Україна без Кучми.

Після цього відбулася зміна оточення президента. Головою його адміністрації став Віктор Медведчук, а прем'єром — ексголова Донецької облдержадміністрації Віктор Янукович. «Цей період запам’ятався тиском на свободу слова і підконтрольними президенту силовими органами», — зазначає Якименко.

І все-таки загалом експерти згідні з вибором українців: Кучма — найоптимальніший кандидат на звання «найкращого серед наявних».

Ющенко довів до Януковича

Ющенко, який став президентом після Помаранчевої революції, в опитуванні Рейтингу займає останнє місце, поступаючись навіть Януковичу, який втік із країни: тільки 6% респондентів назвали третього керівника країни найкращим. Цей голова держави проявив себе надзвичайно слабким президентом, але його місце в рейтинзі — несправедлива оцінка, впевнені експерти.

Правління Ющенко припало на золотий період глобальної економіки (2005−2008 роки) і на світової фінансової кризи після нього.

За третього господаря Банкової до країни зайшло найбільше в її новітній історії іноземних інвестицій. Лише за перший постмайданний рік їх обсяг збільшився у 4,5 рази, а потім — до шести. За чотири роки правління Ющенка подвоїлася і середня зарплата в Україні, яка сягла позначки в $342.

Цей лідер проводив політику мінімального втручання держави в економіку, говорить Вишлінський, проте значну частину терміну він і не мав на неї впливу.

Після Майдану-1 Ющенко отримав величезний кредит довіри, і на початку терміну були помітні позитивні зміни. Країна стала відверто орієнтуватися на ЄС і НАТО, каже Якименко. «Але „помаранчева команда“ швидко посварилася, з’явилися „любі друзі“ [близьке оточення президента, яке покинуло його команду], а потім ще і вдарила економічна криза, від якої люди дуже постраждали», — нагадує Золкіна з Демініціативи.

«Помаранчевий» президент швидко втратив контроль і над політичними процесами. Лідер соціалістів Олександр Мороз, який підтримав Ющенка під час Майдану, в 2006-му увійшов до антикризової коаліції з комуністами і Партією регіонів, що призвело до дострокових парламентських виборів. А Янукович, затятий опонент Ющенка, навіть став прем'єром.

У підсумку глава держави знайшов спільну мову з олігархами і сконцентрувався на гуманітарних проектах. «Він підняв тему Голодомору, про яку світ забув. Це було важливо, але у нас не люблять оголяти наболілі рани», — уточнює політолог Микола Давидюк.

Слабкість Ющенко призвела до того, що українці захотіли сильну руку — й обрали Януковича.

На шляху до другого Майдану

Термін Януковича залишив найчорніший слід в історії України, впевнений Володимир Дубровський: «Це просто злодій, який прийшов пограбувати. У нього ніяких стратегічних цілей не було, крім особистого збагачення».

«Спадкоємець» Ющенка розвернув зовнішню політику із заходу на схід: він одразу підписав Харківські угоди з РФ, продовживши перебування російського Чорноморського флоту в Криму до 2042 року. А в 2011-му прем'єр РФ Володимир Путін здійснив візит до України.

«На перший план вийшла Сім'я [найближче оточення Януковича], посилилися авторитарні тенденції, відбулася відмова від євроатлантичної інтеграції, а потім і європейської», — нагадує Якименко. Опозиційні діячі Юлія Тимошенко і Юрій Луценко опинилися у в’язниці й отримали реальні терміни.

Але якщо дивитися на опитування Рейтингу, частина українського електорату досі сумує за «просто злодієм»: його вважають найкращим президентом 9% опитаних. Серед респондентів зі сходу країни він узагалі другий за популярністю після Кучми.

А експерти впевнені: для четвертого президента навіть останнє місце в умовному рейтинзі «найкращих-найгірших» українських лідерів занадто високе. Адже саме він привів країну до війни й окупації частини її територій.

П’ятий

На Петра Порошенка, який переміг після Майдану-2, виборці, як і на Ющенка, покладали великі надії. Але його президентство припало на найтяжчий період в українській історії, підкреслює Фесенко. «І Порошенку все-таки вдалося стабілізувати ситуацію», — додає він.

Експерти позитивно оцінюють зовнішню політику цього лідера, який найактивніше за інших президентів дотримувався курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію. В плюс йому аналітики ставлять зміцнення армії й отримання томосу для Православної церкви України.

В економічній політиці за Порошенка вдалося припинити корупційну практику встановлення різних цін на газ для промисловості й населення. Також очистили банківську систему і забезпечили реальну незалежність Нацбанку, пояснює Вишлінський.

Але війна зробила свою справу: відбулося різке падіння обсягу іноземних інвестицій.

Водночас деякі реформи Порошенко просував лише під тиском Заходу, МВФ і громадянського суспільства — так, наприклад, трапилося зі створенням антикорупційної вертикалі.

«Він [Порошенко] мав і міг зробити більше, але він залишився людиною свого класу», — пояснює Дубровський. Це, наприклад, завадило провести реформи, націлені на верховенство права і справедливе правосуддя.

На початку президентського терміну здавалося, що Порошенко все-таки більше політик, ніж бізнесмен, каже Фесенко. Але згодом стало очевидно, що той схильний поєднувати обидві іпостасі. «Всі ці магазини [що належать корпорації Порошенка] Рошен, які почали з’являтися, як гриби після дощу, це людей дратувало», — уточнює політолог. Населення, мовляв, бачило, що бізнес-імперія президента розвивається, а економічна ситуація у країні погіршується, і рівень життя падає.

Хоча, на думку експертів, загалом Порошенко цілком може вважатися одним із найуспішніших президентів.

Шостий і поки другий

Зеленський в опитуванні Рейтингу знаходиться на другому місці. Але такий його результат — наслідок високих очікувань, а не об'єктивна оцінка роботи. «Як показав приклад Ющенка і Порошенка, українці люблять шукати героя, а потім у ньому розчаровуватися», — каже Давидюк.

Поки що у Зеленського відсутнє стратегічне бачення розвитку країни і розуміння навіть початих реформ, додає Якименко. І тут він чимось нагадує Леоніда Кравчука. Але водночас шостий президент, за словами Фесенка, прислуховується до порад Кучми, намагаючись, як і той свого часу, з усіма вести діалог.

За перший рік Зеленському вдалося прийняти земельну реформу, виконати вимоги МВФ для отримання нового траншу і поки що зберегти високий рейтинг. Але далі може статися все що завгодно.

«Альтернатив самому Зеленському поки не з’явилося. Ця ситуація працює йому на користь», — підкреслює Фесенко. Але яке місце нинішній глава держави займе у списку успішності президентів — про це, мовляв, говорити поки що рано.

Читайте цей матеріал у свіжому номері журналу НВ — № 20 від 28 травня 2020 року