«Так, і…» 10 принципів театральної імпровізації, які стануть у пригоді в спілкуванні
Вікторія Єсауленко: «Принципи імпровізаційного театру — це, фактично, підручник із живої комунікації» (Фото: monkeybusiness/Depositphotos)
Повна присутність — це вже половина успіху
Я займаюся театральною імпровізацією вже тринадцять років. І одного дня зрозуміла — все, що ми відпрацьовуємо на сцені, стосується не лише сцени. Принципи імпровізаційного театру — це, фактично, підручник із живої комунікації для того, щоб наше реальне спілкування ставало цікавішим і ефективнішим — і вдома, і в професії.
Ось десять принципів, які змінили мій підхід до розмов, переговорів і взагалі до людей.
1. «Так, і…» — погоджуйтеся та продовжуйте
Базовий принцип імпровізації — «Yes, and». Прийняти те, що приніс партнер і додати своє. Не «так, але» — бо це завуальоване «ні». Не мовчання — бо це капітуляція. Саме «так, і» — визнання реальності співрозмовника плюс ваш внесок. Спробуйте в якійсь наступній суперечці спочатку прийняти логіку опонента, а потім розвинути. Результат вас здивує.
Чоловік каже: «Давай заведемо собаку». Відповідь: «Любий, я теж люблю собак, але в нас маленька квартира» — глухий кут. Відповідь: «Так, гарна ідея. І давай спочатку поживемо з котом, щоб зрозуміти наш рівень відповідальності» — це вже діалог. Який, до речі, може тривати роками.
2. Ваш партнер має виглядати краще, ніж ви
Найпродуктивніші комунікатори, яких я знаю, не намагаються здаватися найрозумнішими в кімнаті. Вони роблять так, щоб співрозмовник відчув себе почутим, важливим, розумним. Парадокс: чим більше ви «даєте» партнеру, тим більше авторитету здобуваєте самі.
Я якось готувала презентацію наших послуг клієнтові тиждень, а на зустрічі керівник презентував мої ідеї як свої. Перший імпульс — поправити. Другий — стиснути зуби й промовчати. Але в мене вистачило мудрості вибрати третій варіант — підхопити й розвинути, ніби це взагалі спільна думка. Після зустріч шеф мене подякував за те, що я — командний гравець, і додав: «Я тобі винен».
3. Де увага — там енергія
У розмові ми часто замість того, щоб зосередитись на словах співрозмовника, думаємо про свою наступну репліку, або взагалі про щось інше. Імпровізація натомість вчить, що повна присутність — це вже половина успіху. Хто дійсно слухає, той і керує розмовою.
Що б не сталося — це матеріал, а не катастрофа
Уявіть, що, ви на важливій зустрічі, а в голові паралельно крутиться: «Чи вимкнула праску? Здається, ні. Хоча, може, і так. Ні, точно не вимкнула». І в цей момент партнер по переговорах каже щось ключове, ви киваєте, а потім виявляється, що ви щойно погодилися на умови, від яких хотіли відмовитися. Праска, до речі, була вимкнена.
4. Завжди майте відповіді на три питання: «Хто я? Де я? Чого я хочу?»
Перед важливою розмовою, переговорами, виступом. Хто я зараз у цьому контексті? Яка ситуація навколо? І головне: чого я насправді хочу від цього діалогу? Без чіткої відповіді на третє запитання легко загубитися в деталях і вийти ні з чим.
Коли співробітник йде до керівника «поговорити про підвищення», а виходить із новим проєктом, додатковими обов’язками і щирим переконанням, що «якось само вийшло» — це саме про це. Третє питання — «чого я хочу?» — треба було поставити собі ще вдома, збираючись на роботу.
5. Зосереджуйтеся на сенсах, а не на формі
«Я не слова, я — те, що за словами». Ми часто сперечаємося через формулювання, пропускаючи суть. Ефективна комунікація — це вміння чути не текст, а намір. І говорити так, щоб ваш намір доходив крізь слова.
«Ти знову не купив хліб» — це про хліб? Ні. Це про «я відчуваю, що мої прохання не важливі для тебе». Якщо відповідати на слова, отримаєте суперечку про хліб. Якщо відповідати на сенс, отримаєте розмову, яка насправді потрібна.
6. Не будуйте очікувань від партнера
Більшість комунікаційних катастроф починається з невисловлених очікувань. Ми вирішили, що людина мала здогадатися, мала відреагувати певним чином, мала зрозуміти без слів. Відмова від очікувань — це свобода говорити про те, що важливо, замість того, щоб ображатися на те, чого «не сталося».
Коли я розповідаю чоловіку про складний тиждень, завжди попереджаю: «Любий, зараз я тобі буду скаржитися, але робити з цим тобі нічого не треба. Просто обійми, погладь, пожалій і скажи: «Бідолашка, як ти взагалі витримуєш». Висловлене очікування робить свою справу.
7. Не оцінюйте у процесі, весь аналіз залиште на потім
Під час розмови внутрішній критик — найгірший союзник. «Я сказала щось не те», «він зараз думає, що я…», «треба було сформулювати інакше» — поки ви в цьому, ви вже не в діалозі. Спочатку — повна присутність, аналіз — після.
Ви виступаєте на конференції, кажете щось, зал мовчить дві секунди, і ваш внутрішній голос уже пише некролог вашій кар'єрі. Тим часом зал просто думав над вашими словами. Або чекав перекладу. А ви вже придумали, як пояснювати провал рідним.
8. Немає ситуації, яку ви не могли б виправити та виправдати
В імпровізації це означає: що б не сталося на сцені — це матеріал, а не катастрофа. У комунікації — те саме. Незручна пауза, невдале слово, конфлікт, що спалахнув раптово — все це можна підхопити та перетворити. Питання в тому, чи ви готові діяти замість того, щоб завмирати.
На важливих переговорах юристів з клієнтами партнерка переплутала цифри та назвала суму вдвічі меншу, ніж планували. Можна було провалитися крізь землю. А пані швидко зорієнтувалася і сказала: «Це базова цифра, давайте обговоримо, що входить у повний пакет». Помилка стала структурою розмови.
Насправді цей принцип нам усім добре знайомий, просто ми не знали, що він із театральної імпровізації. П’ятий рік ми живемо в ситуації, яку не обирали. І щоразу, на рівні міст, громад, сімей, окремих людей, доводиться обирати — завмерти або діяти. Ті, хто обирає другий варіант, роблять це не тому, що їм не страшно, а тому, що розуміють: треба діяти, саме зараз, саме з цим матеріалом, і більше нічого чекати.
9. Якщо не працює — міняйте підхід
Повторювати одне й те саме гучніше або наполегливіше — це не комунікація, а тиск. Якщо людина не розуміє або не сприймає, значить, проблема в каналі, а не в людині. Змініть спосіб. Змініть інтонацію. Змініть момент.
Ви втретє пояснюєте дитині, чому треба прибирати кімнату, і робите це щоразу детальніше, голосніше і з більшою кількістю аргументів про майбутнє та відповідальність. Дитина дивиться в стелю. Спробуйте інакше: «Хто швидше, ти чи я? Хто переможе — тільки тому морозиво!» Кімната прибрана за сім хвилин. Комунікація (і «хабар») перемогла.
10. Ніколи не ставтеся ні до чого занадто серйозно. Не забувайте, що це все гра
Навіть в серйозних ситуаціях надмірна важкість блокує гнучкість. Занадто «вчепившись» у результат, ми перестаємо чути партнерів і співрозмовників. Легкість — це не легковажність, а здатність залишатися у грі навіть тоді, коли складно.
Уявіть людину, яка йде на перше побачення з виразом обличчя людини, що вирішує доленосне питання. Або менеджера, який проводить брейншторм із видом судді на Нюрнберзькому процесі. Якщо ви впізнали себе — це нормально. Головне, тепер ви це знаєте.
Комунікація — це жива взаємодія, яка потребує присутності, гнучкості і готовності дивуватися. Саме цього вчить театральна імпровізація. І саме цього, повірте, варто вчитися все життя.