Демографічна стійкість України. Що варто знати й робити, щоб її зберегти
Читайте NV у Google
Ольга Духніч: «В України родин із трьома та більше дітьми в останній довоєнний рік було близько 2,5% від усіх сімей» (Фото: choreograph/Depositphotos)
Я не бачу, щоб ми співвідносили політики з тим, чи вдається втримати людей в країні
В України родин із трьома та більше дітьми в останній довоєнний рік було близько 2,5% від усіх сімей.
Якби люди оперували демографічними даними, вони б розуміли, що це мізер, який державу не цікавить, мобілізація цієї когорти не вартує зусиль, а збиток від її мобілізації величезний. Люди б розуміли, що це емоційний вкид, який не має жодного раціонального підґрунтя.
Але коли тиждень ніхто не говорить про цифри, а розмірковує чому це погано, чи добре, це стає реальною лякалкою, унормованою суспільством. Це не перший вкид проти української демографічної стійкості. І не останній.
І в продовження теми демографії. В такі часи як наші, держава має дивитися на політики через демографічний пріоритет.
Головне в такі часи люди
Ставити собі питання: ось ця політика, яку ми зараз приймаємо і впроваджуємо, призведе до того, що люди отримають стимул лишатися в країни та в місті, чи навпаки — стимул виїжджати.
Це ж стосується місцевої влади. Люди оцінюють ситуацію у своєму рідному місті та ухвалюють рішення їхати чи залишатись за певним механізмом.
Зрозуміло, що неможливо побудувати укриття на 3 млн мешканців Києва, але тут є цікавий феномен. Людська психіка налаштована реагувати на відносну зміну стимулу, а не на його абсолютну величину — ми краще розрізняємо «стало трохи краще», ніж оцінюємо, чи достатньо цього краще для виживання.
Тому якби Київ почав будувати укриття, показувати, що ця робота йде попри все, що інтереси громади є пріоритетом, це було б для людей надійним стимулом залишатись.
Аксіомою політичної психології є те, що довіра до влади формується радше через сприйняття зусилля, старання й «чесності процесу», ніж через оцінку фактичного результату.
І так з кожним рішенням: я не бачу, щоб ми в нашій демографічній реальності співвідносили політики з тим, чи вдається втримати людей в країні, в місті.
Бо повертати людей дорого і майже неможливо в тій чисельності, в якій вони можуть лишати місто або країну.
Головне в такі часи люди. Не тільки на фронті, але й в тилу.
Текст публікується з дозволу авторки