Випробування Коломойським і «стокгольмський синдром» у Раді
Сьогодні депутати зруйнували парламентаризм, намагаючись здолати одного олігарха, але це ще далеко не кінець п'єси
Останнім часом ведеться багато розмов про втрату монолітності в президентській фракції. Рішення на «екстрених» пленарних засіданнях все частіше забезпечуються голосами депутатів інших фракцій. Тим часом як монобільшість перманентно з’ясовує стосунки між собою, Офісом президента та потерпає від внутрішніх розколів.
Здавалося б, менші фракції мають тішитися — ми ж бо повсякчас маємо шанс стати «золотою акцією» при прийнятті рішень. Дві речі заважають цьому. По-перше, у часи пандемії й невідворотної економічної кризи дійсно варто консолідуватися. По-друге, за непослух і егоїзм всередині монобільшості вже звично просять платити нас — і не лише зайвими днями в тісному колі колег-депутатів під час карантину, а й відмовою від політичних прав, наданих Конституцією. Інакше ніж спробою розвинути в нас «стокгольмський синдром» це не назвеш.
Не секрет, що причиною чергового конфлікту в монобільшості став так званий «антиколомойський» законопроєкт про удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності. Він мав би унеможливити повернення націоналізованого ПриватБанку його колишнім власникам і, тим самим, допомогти Україні заручитися фінансовою підтримкою МВФ.
На тлі світової економічної кризи, спаду підприємництва, розбалансованого державного бюджету, спричиненого пандемією та урядуванням «слуг», відмова МВФ у транші означатиме для України одне — дефолт. Тож під час запізнілого розгляду законопроєкту в першому читанні, агітувати за його підтримку на засідання прибув навіть президент. Втім, одразу кілька десятків «слуг» виявили неготовність іти всупереч інтересам одного олігарха, спочатку намагаючись зірвати кворум фінансового комітету, а згодом — не давши голосів у залі засідань.
Невдовзі ця історія отримала продовження — до другого читання законопроєкту було подано понад 16 тисяч правок. Очевидно, щоби за будь-яку ціну заблокувати його проходження на довгі місяці вперед. За регламентом усі правки має розглянути парламентський комітет з питань фінансів, податкової та митної політики, а за наполягання суб'єктів подання — і зала. До слова, та сама техніка «законодавчого спаму» використовувалася депутатами ОПЗЖ і «Батьківщини» для блокування законопроєкту про ринок землі. Тоді на розгляд 4 тисяч поданих правок у залі нам знадобилося майже два місяці.
Маємо розуміти, що «топлять» законопроєкт, який так просив підтримати президент, його ж власні «слуги». З 16-ти тисяч правок вони власноруч подали 8. Ще 6 додав позафракційний нардеп Антон Поляков, що також потрапив до парламенту під стягами Зе-команди. За попередні зволікання з розглядом проєкту в профільному для нього фінансовому комітеті теж нікого, крім «слуг», звинувачувати не вийде. Адже там президентська фракція зарезервувала для себе переконливу більшість — майже дві третини складу (20 з 32). З них сім «посипалися» уже на першому читанні - не з’явилися, не голосували, або ж голосували жовтою кнопкою.
Ще один важливий момент: як вимоги МВФ, так і об'єктивна необхідність захистити ПриватБанк від реваншизму Коломойського з’явилися не вчора й геть не стали для Банкової «сюрпризом». Аналогічний до згаданого законопроєкт № 2571 вносився на розгляд Ради в середині грудня, а 6 лютого 2020 року вже навіть стояв у порядку денному сесії. Тож цілком міг бути прийнятим до початку пандемії і «земельної епопеї», щонайменше в першому читанні. Але в лютому на Банковій незбалансованість бюджету і примара світової економічної кризи видавалася меншою проблемою, аніж необхідність сваритися з олігархом, і тоді на сесію проєкт так і не потрапив.
Саме вся ця вервечка подій і обставин привели нас в сьогоднішній день, коли всім очевидно: подальші зволікання і загравання з Коломойським загрожують економічною катастрофою. Що ж нам запропонували для виходу з ситуації? Вщент знищити парламентську систему стримувань і противаг, відому як закон про регламент.
Регламент Верховної Ради, хоча й далекий від того, щоби бути взірцем високої юридичної техніки, все ж встановлює крихкий баланс між правами влади й опозиції. Перших він наділяє можливістю приймати рішення, других — пропонувати, застерігати, критикувати й переконувати. Можливість озвучувати і наполягати на своїх правках — одна з небагатьох «пілюль», які ми могли використати проти «турборежиму». Завдяки їй за останні вісім місяців нам вдалося виправити чимало критичних помилок в десятках законопроєктів, що згодом таки стали непоганими законами.
Сьогодні, голосуванням за внесення змін до регламенту, цієї можливості всіх депутатів фактично позбавили. Відтепер для обговорення і просування тих пропозицій, до яких не дослухаються на рівні комітетів, у кращому разі ми будемо вимушені шукати підтримку в інших фракціях та групах, в гіршому ж — це буде просто неможливо.
Однак, чи зможе сьогоднішнє рішення, навіть обмеживши права всіх фракцій, крім однієї, по-справжньому забезпечити ефективність роботи парламенту? Питання не риторичне. Відповідь — ні. Щоб у цьому переконатися, варто лише поглянути, якою коаліцією було прийнято рішення: окрім 204 «слуг», чиї партійні та фракційні соратники заблокували банківський закон, необхідні голоси додала ОПЗЖ — та сама, що використала техніку «законодавчого спаму» при розгляді закону про ринок землі. То чому ж бджоли вирішили виступити проти меду? Бо можливостей заблокувати проходження закону насправді чимало: як на рівні парламентських комітетів, так і при винесенні його на розгляд залу. Крім цього, мотиви сьогоднішніх дій ОПЗЖ ми скоро дізнаємось. Ставлю на нові призначення в уряді.
Драматизму ситуації сьогоднішнього випробування Коломойським додало зізнання спікера, який визнав ціну, яку український парламент має заплатити, аби здолати олігарха. Агітуючи за ухвалення змін до регламенту, спікер з трибуни Верховної Ради визнав, що відразу після пропонованих змін доведеться подавати інший закон, який би дозволив парламенту, «з одного боку, зберегти демократію, захистити інтереси всіх народних депутатів, які працюють в залі Верховної Ради України на користь держави Україна, однак так само захистити і парламентаризм, щоб він дійсно існував». Щоб він дійсно існував… Щире зізнання голови парламенту в руйнації українського парламентаризму і демократії є лишень слабенькою втіхою від усвідомлення тієї ціни, яку «слуги» змусили нас всіх заплатити за свою непідготовленість, неорганізованість і недалекоглядність. Сьогодні вони зруйнували парламентаризм, намагаючись здолати одного олігарха, але це ще далеко не кінець п'єси. Наступні акти вже зовсім скоро.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ