Читайте NV у Google
Це сталося в п’ятницю
Закінчення. Початок читайте тут, другу частину — тут, третю — тут, четверту — тут, п’яту — тут
У четвер, на 17 день, моєму однокамернику прислали телевізор — це був його колишній сусід по камері, якому вдалося вибратися. Нашій радості не було меж. З цієї нагоди ми відкрили золоті запаси і випили по баночці пепсі.
До цього мені прийшов лист про суд на понеділок — я тоді не знав, що дату розгляду апеляції так і не призначили, натомість поставили засідання щодо моєї екстрадиції в Німеччину, тож був у гарному настрої, що є якийсь рух по моїй справі.
Найголовніше — я нарешті зміг подзвонити дружині.
Я нарешті зміг подзвонити дружині
Оскільки в п’ятницю у Польщі свято, нам навіть постіль видали раніше.
В п’ятницю, на 18 день, я переглядав свої записи і розумів, що мої думки та висновки вже повторюються. Я записав останню тезу-інсайт, яка ще крутилася у моїй голові. Зрозумів, що на зараз більше додати нічого.
Попереду був гарний вечір — ми з мексиканцем налаштувалися дивитися фільм (звісно, польською), потім за програмою — футбол. І тут за мною приходять: збирай речі, на вихід. Не було зрозуміло, чи мене випускають на поруки, чи екстрадіюють в Німеччину, чи випускають. Я зібрав речі і про всяк попрощався зі своїм другом.
Внизу відбувався якийсь поспіх — деякі працівники уже були в домашньому одязі, бухгалтера повернули вже з дороги додому, щоб вона терміново виплатила мені депозит. Мені видали папірець, мої особисті речі і буквально виставили на вулицю, попередньо сказавши, що за мною їде друг.
Я не встиг зрозуміти що відбулося, як за мною зачинили двері - а у тюремних дверей навіть немає ручки.
На телефоні було 10% зарядки. Першим ділом подзвонив дружині. Друг уже їхав за мною з Варшави. Телефон від кількості повідомлень почав перегріватися.
Я пішов на вокзал і попросив в українця позичити зарядку. Поки заряджав телефон — розповідав йому свою історію, той здається був у шоці.
На ранок — я вже на пункті пропуску. Там знову працівниця довго вдивляється в екран, дзвонить кудись, повертається до мене і запитує: «Коли пан був у Німеччині?»
Текст опубліковано з дозволу автора