Кличко — слуга Зеленського чи киян?

У кожного є свій біль, пов’язаний з управлінням містом. Когось лякає старий житловий фонд, який періодично забирає людські життя. Хтось впевнений, що для українських міст важливо мати нормальну водопровідну воду, яку можна пити і яка не пахне прогнилими трубами. А хтось, зустрівшись з вами на вулиці, може годинами говорити про парковки, міське планування та навігацію. Мене ж хвилює доля муніципальних кінотеатрів. Ці примари часів гарного кіно дивляться на мене з різних частин міст як нагадування про те, що нічого не стоїть на місці.

Недавній конфлікт між Офісом президента і київською мерією повернув обговорення міської політики в центр суспільної уваги. Мера Києва Віталія Кличка звинуватили в тому, що він втратив контроль над містом на користь фінансових груп, що призводить до багатомільйонних втрат для міського бюджету.

Питання, що є критерієм ефективного управління містом, дійсно актуальне. Та, по-перше, я не впевнений, що управління муніципалітетом повинен оцінювати президент і його команда. А по-друге, добре було б оцінювати на основі об'єктивного аналізу. Адже саме по собі збільшення бюджету не можна вважати благом. Якщо місто дозволяє забудовникам руйнувати культурну спадщину, закриває культурні центри і знищує зелені території ради наповнення міської скарбниці, виникає логічне питання — а що ми, городяни, отримуємо натомість?

Йдеться не тільки про Київ з його унікальними властивостями столиці. Мерії використовують бюджет міста не для комплексного вирішення соціальних проблем, проведення культурної політики, адекватної та виваженої реновації інфраструктури. Міські бюджети — це узаконені виборчі фонди. Їх використовують для підтримки мережі неефективних комунальних підприємств, що дотуються, для показних громадських бюджетів, на яких найчастіше перемагають близькі мерії громадські ініціативи, для будівництва дивних об'єктів, типу моста на Володимирську гірку (з краденим проектом, непрофесійно складеним бюджетом і провальним вибором матеріалів).

У контексті всіх цих прикладів розтрати міських коштів хочеться обговорити серйозну реформу муніципального управління. Яку роль повинні грати в житті українців міста? Де допустимі межі для оптимізації та підвищення прибутку від міського майна, а де цінності, які має сенс зберігати ради пам’яті, передачі унікальної ідентичності наступним поколінням?

Крім змісту, серйозним питанням залишається модель найму муніципальних менеджерів усіх рівнів. Мене ось не влаштовує наявність не лише київської міської адміністрації, а й районних адміністрацій у всіх українських містах. Голови таких структур не несуть жодної публічної відповідальності за свої дії, у них немає репутації, яку вони цінують, а заразом і взаємодії з тими, кому вони служать — тобто містянами. Райадміністрації - це такі совкові центри, в які не хочеться йти, щоб організувати суботник, обговорення поновлення прибудинкової території або проведення крутого фестивалю. І в цьому є серйозна проблема.

Мої друзі з креативних кластерів змушені будувати альтернативні районні центри на основі ревіталізованих індустріальних будівель, куди приходить молодь, де обговорюються проблеми інклюзії та міського планування. Райадміністрації в цьому контексті не сприймаються ні партнерами, ні помічниками, ні донорами. Радше опонентами позитивних міських змін і соратниками тих, хто хоче купити правильне рішення без урахування думки містян.

Я підтримую зміни в міській політиці, про які говорить нова влада. Та давайте спочатку говорити про принципи цих змін, а також те, що вони можуть принести містянам. Наявність двох мерів замість одного і поглиблення протиріч — це не про т. е.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ