Читайте NV у Google
4−5 липня у швейцарському Лугано відбулася конференція, яка має стати початкомвідбудови України. 40 країн і 18 міжнародних організацій готові допомогти нам подолати наслідки нищівної агресії росії. Але чи готові до цього ми самі?
Не секрет, що воєнний час спонукає до жорсткої централізації управління. Так завжди було і так буде, навіть у найдемократичніших країнах. Адже військові дії вимагають від влади оперативно ухвалювати важливі рішення, навіть ігноруючи за потреби усталені процедури.
Тому, здавалося б, дивно говорити про реформу корпоративного управління державними компаніями сьогодні, коли ворог наступає на Донеччині та Луганщині, коли Україна напружує всі сили, щоб зберегти власну незалежність. Але говорити необхідно, і саме зараз. Одним з найважливіших каналів надходження міжнародної допомоги стануть саме великі державні компанії і банки. Нагадаю, що у довоєнний час Україна вважалася чи не найкорумпованішою державою Європи. І не можна упевнено сказати, що це явище повністю подолане зараз. Тож як розвиненим країнам інвестувати у відновлення країни, розуміючи всі супутні ризики — неефективне використання, або просто розкрадання коштів, створення проєктів під «своїх» виконавців тощо? Тут, на мою думку, можливі два шляхи.
Перший — країни-донори намагатимуться доручити виконання якомога більшої кількості робіт та послуг із затвердженого переліку своїм компаніям. Так вони матимуть прийнятний рівень контролю за використанням коштів. Та і з економічної точки зору це їм вигідно, адже допомога Україні водночас сприятиме зростанню їх власного ВВП.
Другий шлях — значно вигідніший для України — інвестування в українські підприємства, які відбудовуватимуть країну. Переваги цього варіанту незаперечні. Це і наповнення бюджету податками, і створення сотень тисяч нових робочих місць, життєво необхідних як для повернення українців, що виїхали за кордон, так і для внутрішніх переселенців, які втратили роботу. Нарешті, це можливість створення нових сучасних галузей економіки практично з нуля. Один яскравий приклад. Переможені у Другій світовій війні Німеччина і Японія швидко випередили за темпами зростання, а згодом — і за розміром економіки, Велику Британію і Францію, які були у таборі переможців. Одна з причин у тому, що країни-переможниці відновлювали власні старі виробництва, а повністю зруйновані Німеччина та Японія — будували нові, модернізовані, орієнтовані на майбутнє. Саме такий шлях потрібно буде пройти і Україні.
Впровадження реформи корпоративного управління державними компаніями зробить їх не лише більш ефективними і стійкими до корупційних проявів, а і - що зараз найголовніше — прозорими та зрозумілими для міжнародних інвесторів. І державних, і приватних, і міжнародних фондів. Врешті-решт, від ефективної та сумлінної роботи держкомпаній виграють, перш за все, громадяни України.
Саме такий шлях потрібно буде пройти і Україні
Коротко про те, що дасть успішне завершення реформи державним компаніям.
Прозорість та підзвітність. Не лише держава та інвестори, а і суспільство як кінцевий власник, зможе оцінювати успішність роботи найбільших компаній, соціально-економічну ефективність реалізованих ними проектів.
Мінімізація адміністративного втручання та корупційних проявів. В операційну діяльність компанії, що має належним чином сформовану наглядову раду та інші органи управління, майже неможливо втрутитись чиновнику будь-якого рангу. Таку компанію вже не змусиш працювати з потрібним постачальником або покупцем, встановлювати неринкові ціни на свою продукцію або послуги тощо. Та і менеджмент опиниться під щільним багаторівневим контролем.
Більш ефективні управлінські рішення. Всі важливі рішення менеджменту компаній проходитимуть експертизу з боку наглядової ради, що дозволить значно скоротити кількість помилкових або заангажованих кроків.
Стійкість державних компаній в боротьбі проти олігархічних впливів. У червні 2023 року у Високому суді Лондона очікується слухання по суті за багатомільярдним позовом державного Приватбанку проти його ексвласників (Коломойського та Боголюбова). Сума позову на час розгляду складе майже $4,5 млрд. Такий позов став можливим виключно завдяки незалежній наглядовій раді та правлінню банку, і, навпаки, існує ризик, що безконтрольний й слабкий менеджмент ухвалить рішення відмовитись від подальшої боротьби за виведені з банку гроші.
Цей перелік можна продовжувати, але головне зрозуміло — якщо ми сподіваємось на допомогу розвинених країн, треба говорити з ними зрозумілою мовою. Для державних компаній такою мовою є Керівні принципи корпоративного врядування на підприємствах державної форми власності, розроблені організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). 38 країн-членів цієї організації створюють більше половини світового ВВП, що є кращою рекомендацією якості Керівних принципів.
Будь-яка криза завжди відкриває нові можливості. Сьогодні Україна має унікальний шанс відродитися з новою модернізованою економікою, сучасною інфраструктурою, енергетикою, фінансовою системою. Вже зараз очевидно, що суттєво зміниться структура економіки. Стара, побудована на обслуговуванні потреб СРСР, робила нас надто залежними від агресивного північного сусіда. Подальша економічна кооперація з росією не лише небажана, а і просто небезпечна.
Тож будемо ми самі визначати структуру нової економіки України, або це питання за нас вирішать міжнародні інвестори? Призведуть безпрецедентні зовнішні фінансові вливання до появи на карті Європи успішної України або до появи кількох десятків нових українських мільярдерів? Відповіді на ці питання багато в чому залежатимуть від нашої здатності до реальної інтеграції у Європу, складовою якої є запровадження загальновизнаних практик. І починати треба просто зараз, незважаючи на існуючі проблеми та виклики. Державні банки, Нафтогаз, Укрзалізниця, Укрпошта, порти, сотні інших державних компаній мають стати прозорими і зрозумілими для зарубіжних партнерів. Це не лише у рази підвищить ефективність відбудови України, а і суттєво скоротить наш шлях до повноцінного членства у Євросоюзі.
Що для цього зробити? Все просто. Хоча б виконати і завершити те, що давно обіцяли міжнародним партнерам, і те, що давно назріло. Повноцінно запустити професійні наглядові ради у найбільших державних компаніях і банках, назавжди відійти від практики «дешевих» (але «своїх») керівників, ухвалити законодавство, що закріпить ті самі європейські практики корпоративного управління держкомпаніями: коли наглядові ради мають право затверджувати фінансові та інвестиційні плани, призначати керівника тощо.
Чого робити не варто? Не варто намагатись знищити корпоративне управління, як це намагались зробити мої колеги по парламенту минулого тижня, коли спробували протягнути відповідну поправку у «газовий» законопроект. Поправкою пропонувалось фактично ліквідувати інститут незалежних членів наглядових рад та повернути тотальний ручний контроль за державними компаніями. Особливо прикро було бачити серед тих, хто голосував, депутатів, які декларують відданість європейським цінностям та підходам. На цей раз шкідливу поправку вдалося збити, і я дякую колегам по парламенту, які мені в цьому допомогли. На жаль, ми бачимо, що реформа корпоративного управління залишається об'єктом атак політиків-популістів і груп впливу в Україні, які прагнуть повернути політичний (корупційний) контроль над держпідприємствами.
Складні часи потребують складних рішень і, що головне, рішучих дій. Відкладаючи економічні реформи, ми фактично відкладаємо перемогу на економічному фронті і, на жаль, не відповідаємо тому героїзму, з яким захищають нашу землю військові. Маємо виправлятись.
Приєднуйтесь до нашому телеграм-каналу Погляди НВ