Гроші і багнети. За чим Лукашенко їде до Путіна

Лукашенку від Путіна потрібні дві речі. Одну він вже отримав — формальну заяву про те, що Путін готовий ввести силовиків на територію Білорусі. Для Лукашенка — це сигнал, посланий, власне, протестувальникам: «Якщо ви повалите Лукашенка, то можете отримати режим Путіна натомість. Подумайте». І, відповідно, сигнал європейським елітам: «Якщо будете на мене занадто тиснути, то отримаєте Путіна з ракетами під Гродном і під Брестом».

У Путіна і Лукашенка — вербальна спільність інтересів. Путін демонструє хазяйську зацікавленість в «русском мире», і це його патріотичний електорат сприймає із задоволенням. А Лукашенко демонструє, по-перше, що у нього є захисник, по-друге, що цей захисник може знищити білоруську державність.

Але це все — словесна еквілібристика. У нинішній ситуації їм обом вигідно говорити про загрозу з боку НАТО, згуртованості, про єдину державу, слов’янські корені та інше. Насправді, Лукашенко, отримавши цю вербальну підтримку від Путіна, їде на зустріч не за силовою підтримкою — вона йому не потрібна, силовики у нього підконтрольні — вони розганяють протестантів і далі це робитимуть. Тож Лукашенко зовсім не горить бажанням бачити на своїй території інших силовиків. Оскільки його влада спирається на багнети, якщо там з’являються багнети, що належать іншому східному деспотові, то це означає, що влада Лукашенка обмежується. Тому останнім, що він зробить, перед тим, як попрощатися з життям, це, можливо, погодиться на входження російських військових підрозділів у Білорусь. Увійти то вони увійдуть, але потім точно не вийдуть.

Зараз у Лукашенка завдання — витягнути у Путіна грошей, не впускаючи його війська. Завдання Путіна — обговорити введення обмеженого контингенту буцімто для охорони життєво важливих інфраструктурних об'єктів, таких як АЕС, або як миротворців у якихось касках особливого кольору.