Може, забороните назву Україна? Про що забувають польські націоналісти

Радикальні польські націоналісти охоче продиктували б нам повний список заборонених слів, прізвищ і символів. Червоно-чорний прапор, Бандера, УПА, Тризуб — що ще потрапить до цього списку? Цього разу про поповнення переліку подбав президент Польщі Кароль Навроцький, відреагувавши на внутрішнє рішення українців — присвоєння одному зі спецпідрозділів почесного найменування «Героїв УПА».

Я маю теплі почуття до поляків. Бо сам частково є етнічним поляком. Моя бабуся — Анеля Тишковська, донька Францішека; мій хрещений батько — Францішек Звежховський, син Юзефа. Хоча я, безумовно, належу до української політичної нації, саме моє існування нагадує, наскільки переплетені історії України та Польщі і наскільки сильним в Україні залишається відлуння Речі Посполитої.

У нашій родині завжди святкували як православні, так і римо-католицькі свята, і нікому з наших друзів це ніколи не заважало. Навпаки — усі хотіли долучитися до подвійного святкування.

Коли я був малим, а на нашому футбольному стадіоні у Вінниці — місті, де за радянських часів було дві українські школи і 33 російські — матч судив арбітр із Західної України, трибуни часто скандували йому «Бандера» щоразу, коли були незадоволені його рішеннями. Я з задоволенням підхоплював ці вигуки.

Але мені тоді було сім років.

Лише згодом, коли я почав працювати з американцями й канадцями з української діаспори і почув страшні особисті історії про те, як мільйони людей тікали з України від Голодомору та радянських репресій, я зрозумів, наскільки дурним був у сім років.

Відтоді я подорослішав, позбувся тягаря пропаганди та прийняв складність світу. Але, як видно, не всім це вдалося.

Усе це нагадує мінне поле, де неможливо зрозуміти, коли, де і що вибухне

Минулого року польські прикордонники чіплялися до мого знайомого зі Львова під час перетину кордону через великий символ Тризуба на його автомобілі. Вони вважали це недоречною демонстрацією антипольських настроїв. Йому довелося пояснювати, що це Державний герб України, який зображений на обкладинках наших паспортів, а не спроба провокації чи образи поляків. Можливо, незабаром сама назва «Україна» почне ображати почуття польських правих радикалів.

Усе це нагадує мінне поле, де неможливо зрозуміти, коли, де і що вибухне.

Я не розумію, чому події сторічної давнини досі домінують у свідомості націоналістів у 2026 році. Зазвичай до минулого звертаються тоді, коли нічого запропонувати ні в теперішньому, ні в майбутньому.

Я не великий історик, але неважко побачити, що Волинська трагедія, хоча й була жорстокою і не має жодного виправдання, водночас стала реакцією на попередню, не менш жорстоку колонізацію, яка обмежувала релігійні, громадянські та державні права українців, зводячи нас до становища громадян другого сорту. А якщо подивитися на карту, очевидно, що Волинь — українська земля. Це була нічим не стримувана спроба колонізації з боку тодішньої Польщі. Польські націоналісти зручно ігнорують цей контекст, концентруючись виключно на Бандері й УПА.

Читайте також:

Єжи Вуйцік

Польське обурення як спектакль лицемірства

Водночас Бандера був одним із найбільших ворогів радянської системи, яка окупувала також Польщу, і загинув від руки агента КДБ у Мюнхені. Його ім'я досі є кошмаром для російських пропагандистів і одним із приводів для вторгнення, яке триває вже чотири з половиною роки і забрало життя понад ста тисяч українців.

Так само Симона Петлюру застрелив радянський агент у Франції.

Так само сотні українських геніїв літератури, музики та театру, відомі як Розстріляне відродження, були вбиті в сибірських таборах.

Усі ці люди є частиною української національної ідентичності та багатовікового спротиву російському імперіалізму. Якщо сьогодні в Україні згадують цей пантеон, то завжди у зв’язку з Росією, а не з Польщею.

Цинічно і просто нерозумно, що наші друзі та партнери викликають привидів минулого саме в той момент, коли вся Україна оговтується після найпотужнішого російського удару по цивільному населенню від початку війни та готується до нових атак.

У ці дні українці не думають ні про Польщу, ні про історичних постатей сторічної давнини.

Зараз усі українці думають про те, як утримати фронт, а кияни навколо мене — як встигнути знайти підземний паркінг чи підвал і захистити дітей під час чергового нальоту. І як знайти в собі сили наступного дня піти на роботу та відправити дитину до школи, знаючи, що сирени лунатимуть і вдень.

Пам’ятаєте останню і єдину повітряну атаку на Польщу? У ній було 19 дронів. У Києві ми часто отримуємо 600 дронів за одну ніч, а ще 30−90 ракет. Останнє, про що ми зараз думаємо, — це як за межами України буде сприйнято присвоєння підрозділу імені Героїв УПА, — підрозділу, багато бійців якого невдовзі можуть віддати життя у війні з Росією.

Ми не повчаємо поляків щодо їхньої міфології чи пантеону героїв. Ми віримо, що вони достатньо зрілі, щоб самостійно робити свій вибір. І очікуємо того самого у відповідь.

Читайте також:

Іван Городиський

Ідеальний шторм. Про скандали і ставлення до українців у Польщі

Жодні два сусідні народи у Європі не мають бездоганної спільної історії без темних сторінок. Ті, хто зосереджується виключно на минулому, намагаються приховати, що не мають бачення майбутнього.

Україна має багатовікову історію боротьби з російським імперіалізмом і своїх героїв, які допомагають формувати її ідентичність — інколи з виразним антиросійським забарвленням. Сьогодні Київ кровоточить і переживає переломний момент у своїй цивілізаційній боротьбі за остаточний розрив із Москвою.

Це не той час, коли дружній народ має роз’ятрювати старі рани.

І насамкінець: Польщі пощастило з географією. Ми б теж хотіли мати поруч Німеччину та Чехію. І велику країну між собою та Росією. Але не маємо. Сподіваюся, польські праві популісти здатні оцінити цей географічний факт.