Головне завдання Путіна. Куди і чому зник Медведєв
15 січня сталася тільки одна подія — зникнення вже звичного за останні 12 років путінського наступника-спадкоємця
Після п’яти днів вельми емоційної реакції можна спробувати розібратися в тому, що це було. І чим це не було.
Не транзит
Відразу ж після оголошення путінського послання багато ЗМІ і соціальних мереж — як за командою — вибухнули коментарями про початок транзиту влади від Путіна: Транзит! Початок транзиту! Дано старт транзиту! Тільки після декількох днів і певного заспокоєння автори поступово побачили, що ніякого транзиту немає — влада нікуди і нікому не передається, путінські пропозиції ніяким транзитом не пахнуть, сам Путін нікуди не йде, ніякого наступника не вибирає і не призначає.
Але той факт, що транзит не відбувся, не означає, що його не чекали. Звідкись же взялися всі ці незліченні заяви про транзит? Значить, хтось давав такі пояснення. Значить, такими були чиїсь очікування, витоки, зливи? А хто міг давати такі витоки? Хто міг формувати подібні очікування? Найімовірніше, той, хто був зацікавлений у такому транзиті, той, хто його чекав, той, хто до нього готувався.
Конституційна частина послання, написана на коліні
Знайомство з текстом послання від 15 січня виявляє кричущу різницю між його двома частинами, абсолютно різними за якістю підготовки, — першої, що говорить про демографію, і другої, присвяченої конституційним змінам.
Перша, демографічна, частина підготовлена вельми детально (інша справа, що запропонований аналіз невірний, а запропоновані заходи не дадуть очікуваних результатів, але зараз мова не про це).
Але друга — так би мовити, конституційна — частина зроблена напрочуд халтурно. У путінських пропозиціях виявлено чималу кількість недоліків — і про т.зв. пріоритет національного права над міжнародним, і про включення муніципальних органів в систему державної влади, і про втрату відносної автономії суддів Конституційного суду, і про незмінність перших двох глав Конституції, і про вимогу скликання Конституційних зборів, і про необхідність підготовки нової Конституції
Загальна мета заявлених поправок так і не була названа, а самі запропоновані заходи між собою не пов’язані (крім подальшої централізації та монополізації влади в руках однієї особи).
Робоча група з підготовки конституційних поправок — не робоча
Відвертим знущанням став і склад Робочої групи з підготовки пропозицій про внесення поправок до Конституції. Щодо її членів — спортсменів, піаністів, отаманів — вже висловлено чимало міркувань, повторюватися не буду. Головне ж полягає в тому, що з 75 членів групи, за словами доктора юридичних наук, експерта у сфері конституційного права Олени Лук’янової, лише 13 — - юристи, причому тільки 5 — фахівці з конституційного права.
Це глузування посилене фактом, що не дуже помічений спостерігачами, — в першому засіданні Робочої групи без будь-яких на те підстав брали участь Володимир Путін, Антон Вайн, Сергій Кирієнко, Лариса Бричева, не є її членами, а її так звані співголови смиренно чекали дозволу від незаконно присутнього на зустрічі гостя подати вірнопідданську репліку.
Те, що Путін вирішив епатувати російську публіку і вліпити відмінний ляпас юридичній спільноті Росії, це ясно. Те, що це йому легко вдалося, теж зрозуміло. Що, правда, викликає природне запитання — а навіщо йому треба було це робити в такій образливій формі?
Що ж стосується самого засідання Робочої групи, то на ньому Путін чітко позначав необхідність закріплення в Конституції його так званих «соціальних ініціатив», а також жорстко наполягав на прийнятті його пропозицій «сочевичним пакетом». Набагато менш певним і, прямо скажемо, досить каламутним Путін виявився при формулюванні «своїх» міркувань зі зміни повноважень державних органів. Крім того, офіційного внесення путінських пропозицій до Робочої групи так поки що й не відбулося. Більш того, різко заперечуючи проти пропозиції члена Робочої групи Олени Альшанської голосувати за кожну з можливих поправок до Конституції окремо, Путін допустив наявність навіть «сотень можливих пропозицій». Іншими словами, картини майбутнього устрою державної влади, що закріпилася (за винятком деяких деталей — на кшталт заборони іноземного громадянства у своїх потенційних конкурентів), у Путіна, здається, поки що немає.
Мовчання конституційних ягнят
Що також привертає увагу — це відсутність у Робочій групі представників Конституційного суду. Від слова «зовсім».
А також їх публічне гробове мовчання з приводу путінських ініціатив. Причому мовчання не тільки його голови Валерія Зорькіна, а й інших його членів. Сервільність конституційних суддів секретом не є, але на захист вже якщо не російської Конституції, то хоча б своїх власних шкурних інтересів вони могли б заступитися? Чи вони не бачать (не відчувають) реальних загроз — ні Конституції, ні своєму статусу?
Відставка уряду зміні Конституції — не помічник
Офіційно оголошена причина відставки уряду — нібито сприяння в реалізації путінських пропозицій щодо зміни Конституції — відверто безглузда. Продовження діяльності уряду ніяк не могло перешкодити підготовці таких поправок. Швидше навпаки. Але Путіну воно заважало. Чим?
А вже реалізацію пропозицій щодо соціального забезпечення, оприлюднених у першій частині путінського послання, вже точно краще було б почати тим, хто ці пропозиції і готував. А так — когось з авторів цих пропозицій в новому складі уряду можна і не дорахуватися.
Медведєв на підвищення? Really?
Запропоновані спостерігачами пояснення перекидання Медведєва в Радбез на відсутню раніше посаду заступника голови з метою «стажування та накопичення досвіду в сфері оборони і безпеки» не витримують критики. Протягом чотирьох років (2008−2012 рр.) Медведєв займав пост не заступника голови Радбезу, а президента країни. Більш того, він керував вторгненням російських військ до Грузії. Який ще такий особливий, незвіданий їм раніше, досвід, до того ж на посаді заступника голови Радбезу, він може ще «накопичити»?
Більш того, на прощальній зустрічі з членами уряду Путін проговорився, що ще не знає, чи достатньо для введення посади заступника голови Радбезу тільки випуску його указу, чи ж будуть потрібні ще й зміни закону, і його підтримка депутатами. Це дещо говорить про убоге опрацювання на момент відставки уряду пропозиції про нове місце роботи так званого «спадкоємця».
Коли все ж з’ясувалося, що для цього достатньо президентського указу, то позиція Заступника Голови Ради Безпеки виявилася в Списку державних посад Російської Федерації ні багато ні мало на 35-му місці. Тобто нововведена позиція Заступника голови Радбезу в цьому списку йде відразу ж за Уповноваженим з прав людини і перед Уповноваженим при Президентові Російської Федерації щодо захисту прав підприємців. Гарне ж у Медведєва вийшло «просування до зірок»! (…)
Кого немає в Робочій групі?
Корисну інформацію для роздумів дає також інформація не стільки про те, кого включили до Робочої групи з підготовки конституційних пропозицій, скільки про те, кого туди не включили. І кого ж не включили?
Зрозуміло, що сама Робоча група має дещо балаганний характер, але для профанації «громадського представництва» можна було б розбавити її представниками і деяких наявних у країні політичних сил.
Так ось, у Робочій групі немає жодного прихильника Медведєва, жодного «медведєвця», системного ліберала, представника «сімейних». (…) Варто відзначити і не позбавлений легкого цинізму вибір дати оголошення путінського послання — 15 січня, тобто дня, коли Медведєв за традицією повинен був відкривати черговий гайдарівський форум і «звіряти годинник» з потенційними членами т.зв. майбутньої медведевської президентської команди. (…)
Нічого цього, природно, не відбулося. Ризикну зробити прогноз — і більше ніколи не станеться. Медведєва як кандидата у президенти більше ніколи не буде.
Що ж це було?
Пов’язуючи воєдино все згадане вище, а також те, що тут не було сказано, важко не дійти висновку про те, що головне завдання, яке Путін вирішував 15 січня, і яке він вирішив таким своєрідним способом, це відправка Медведєва в політичне заслання.
Переміщення в державній табелі про ранги «наступника-спадкоємця» з 2-го місця на 35-е — це на нинішній момент, схоже, єдиний реальний результат спецоперації «Великий шум» («Димова завіса»). Всі пропозиції щодо зміни Конституції — якими б огидними вони не були — це поки що тільки пропозиції. Якісь із них будуть прийняті, якісь — ні. Якісь міркування будуть змінені, в чомусь вони будуть доповнені. Але все це буде потім. 15 січня сталася тільки одна подія — зникнення вже звичного за останні 12 років путінського наступника-спадкоємця. Причому це зникнення виявилося таким, що його майже ніхто не помітив і практично ніхто не обговорює. Оскільки всі зайняті обговоренням зовсім іншого.
Можна, звичайно, поставити резонне запитання — а, що, Медведєв представляв для Путіна настільки серйозну загрозу, що його треба було відправляти на заслання за допомогою такої шумно-димної спецоперації? Тут важливо розуміти, що мова йде не про наше розуміння загроз, а про путінське. У чому саме Путін побачив загрози, чому він їх сприйняв настільки серйозно, чи не є таке сприйняття ознакою що розвитку параної, — про це ми, можливо, дізнаємося з часом.
Але те, що ми знаємо сьогодні, — це зникнення за останні п’ять днів не тільки наступника Медведєва, але й самої теми транзиту. І з суспільного дискурсу і з непублічних дій. Транзиту влади від Путіна за непутінським сценарієм не буде. Принаймні, Путін вважає, що на сьогодні це завдання він для себе вирішив.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ