Пустувала більше 20 років. На Рівненщині жінка перетворила дідусеву хату, побудовану після Другої світової, на етносадибу — фото

Історію розповідає Суспільне Рівне.

В оновленій хатині-етносадибі Марія Шершун випікає пироги та варить гарбузову кашу, якою пригощає гостей. Будинок, де ніхто не живе більш як 20 років, знову збирає людей, а в його стінах звучить дитячий сміх.

«Вітаю вас щедрим грушевим урожаєм на подвір'ї мого діда Бачука Тимофія Романовича. Ця столітня груша вже не перший рік радує нас таким урожаєм. Вона ніби нагадує, що коріння важливе, що те, що поєднує мене з моїм родом, з моєю ріднею має мати продовження. Тому я на подвір'ї нашої нашого родинного обійстя заснувала етносадибу», — цитує Суспільне Марію Шершун.

Етносадиба була колись будинком її дідуся та бабусі, каже жінка. Колись їй розповідав її батько, що під час Другої світової війни село спалили — залишилися дві хатини.

Марія Шершун відновила стару сільську хатину й облаштувала там етносадибу / Фото: Суспільне Рівне

«Вже десь в 50 роках тато казав, що він сам заготовляв дерево із батьком для цієї хатини. Звівши цю хатину, дідусь оселився тут зі своєю родиною. Але бабуся дуже рано померла, залишивши чоловіка з дітьми», — зазначила вона.

Засновниця етносадиби показала також рушник її бабусі Варвари.

«Я була ще досить юною, коли не розуміла цінності цього рушника, тому попрала його в звичайній теплій воді, і він позеленів. Тільки тоді я зрозуміла, яка ж це робота. І тепер уже багато років я із цього саме рушника беру узори для своїх», — додає Марія.

Піч Марія назвала серцем етносадиби.

«Це не тільки місце, яке гріє, але й смачно пахне. Тому сьогодні в нашій етносадибі вариться гарбузова каша. Щоб її вийняти, ми використовуємо рогачі. Щоб витопити піч, ми користувалися коцюбою», — зазначила вона.

Історія нашої етносадиби побудована на тих родинних цінностях, що треба берегти, каже жінка: те, що тримає людей на цій землі.

«Те, що ми передамо нашим наступним поколінням», — підсумувала жінка.